Глава 12

Жіночий гуртожиток був на порядок затишнішим, світлішим і привітнішим. Саме тут я вперше побачила фею, принаймні мені так здалося, бо маленька істота з прозорими крильцями не могла бути чимось іншим.
-Ви хто? - тонкий писклявий голосок був на зразок образу, правда злегка вуха різало, як від комариного писку. Ледве стримала бажання відмахнутися, і тим самим забити чарівну істоту.
-Мені сказали, що тут можна отримати форму. -промовила, не зводячи зачарованого погляду з маленької феї.
-Одну хвилину, зачекайте.
  Фея зникла за дверима, звідти лунало якесь копошіння та легкий писк.
-Може відійдеш і даси пройти?
  Біля мене застигла вже знайома солодка карамелька. Ось щодо неї я мала рацію, у солодкої дівчинки виявилися акулі зуби, і без своєї безпосередньої жертви вона вирішила показати їх у всій красі.
-Тебе не бентежить що я сюди перша підійшла?
  Дівчина наблизила до мене свою симпатичну мордочку, але вдихнувши амбре мого вчорашнього пиття, різко відскочила назад.
-Послухай ти, убога відрижка безодні, ніхто не може відмовляти або ставати на шляху Амалії Брошкевич.
  Було в ній щось неприємне, або липке.
-Значить так, Блошевич, - навмисно невірно пововила її прізвище, яке вона виголошувала з такою гордістю. - Ти зараз замовкаєш і валиш звідси, або доведеться аптеку шукати. Зрозуміло?
  Дівчина відступила, здивовано дивлячись на мене, мабуть, принцеса місцевого розливу не звикла до відсічі.
-Та як ти смієш? - ясні очі звузилися, помітила, як по руках білосніжки почали проноситися білі іскри.
-Що тут відбувається?
  Розвернувшись на голос начисто забула про Блошевич, маленька фея перетворилася на дивовижно гарну жінку, з ледь помітними крильцямиза спиною, вони були немов зіткані з повітря. Не змогла стримати захопленого зітхання, була б я по дівчатках, уже підкатувала б до цієї німфи.
-Я питаю, що тут відбувається?
  Її строгий голос трохи не в'язався із зовнішністю ангела.
-Вона. - біла тицьнула в мене довгим пальцем, який мені одразу захотілося зламати. - Вона мені погрожувала.
  Фея трохи підняла світлу брову, і подивилася на мене.
-Це правда?
  Ворон на моєму плечі невдоволено каркнув і встромив гострі пазурі мені в плече, змушуючи прийти до тями.
-Ні.
-От і добре, якщо хочете влаштувати скандал, то не в мою зміну. - вона суворо подивилася на нас. - Отже, ви хотіли отримати форму? - знову запитливий погляд напрочуд зелених очей у мій бік.
-Так. - кивнула ствердно.
-Давайте наказ. – простягла вона руку.
  Покірно простягла всі папери, серед якого вона знайшла потрібне, решту повернула.
-Отже Кетрін Харон. - цього разу мені дістався трохи спантеличений і похмурий погляд. - Що ж, зачекайте ще хвилину, постараюсь знайти потрібний розмір, це буде складно, оскільки навчальний рік уже давно почався.
  Вона знову зникла за дверима, а я злегка забувши про вороже настроєну блондинку, запитала у ворона:
-Це хто?
-Шанна Люта, викладач з артефакторики, тобі пощастило землерийка, у тебе вона нічого не вестиме. – замість Ара відповіла Блошевич.
-Чому пощастило? - вона мені здавалася такою доброю, хай навіть трохи суворою.
-Бо ця дамочка запросто може душу з будь-кого витрусити якщо не здати її предмет.
-Та бути того не може. - мені важко вірилося в подібне.
  Нашу відносно спокійну розмову перервала фея, яка вийшла з комори, і несла в руках об'ємний мішок.
-Амалія, ви теж щось хотіли?
  Шана без зусиль перекинула мішок, і витріщилася на дівчину, яка стояла трохи позаду мене, ніби намагалася сховатися за мою не особливо широку спину.
-Ні, алара Шанна. - Дівчина швидко стукаючи каблучками побігла вглиб гуртожитку, швидше за все там знаходилися житлові кімнати.
-Розпишіться про отримання всього необхідного.
  Фея простягла листок із переліком всього, що мало знаходитися в мішку: сім комплектів нижньої білизни, два плащі теплих, два плащі легких, дві формені сукні теплі, дві легекі, чотири пари панчох, дві пари рукавичок, три сорочки, черевики зимові, черевики літні, капці кімнатні одна пара, шкарпетки чотири пари. Останній рядок говорив, що все це добро дорівнює еквіваленту триста сорока семи золотих, і п'ять мідних монет.
-Хто це має сплатити? - спитала розгублено, бо таких грошей у мене не було.
  Фея здивовано подивилася на мене.
-Стандартний договір, всі витрати на утримання адепта підраховуються, і після закінчення навчального закладу він повинен повернути позику у повному розмірі, не пізніше ніж через п'ять років.
  Цікава система, я так розумію бідних тут не водиться.
-А якщо не поверну?
-Тоді ви будете зобов'язані виплатити крім коштів витрачених на ваше утримання ще й повну вартість навчання, п'ятдесят тисяч золотих на рік, або ж розраховуватись доведеться своєю магією, її у вас вилучать на потреби академії. Мало хто виживає після цього. Можуть ще посмертно залишити на службу, або використовувати як навчальний матеріал. - її погляд метнувся на Костю.
  Чому мене ніхто не попередив про ці скотські умови? Хоча і звучало все цілком логічно, ніхто не буде просто так забезпечувати вас усім необхідним.
-У вас хіба було не так? - спитала фея, спостерігаючи за моїми зусиллями підняти важкий мішок.
-Не так. - прокряхтіла я.
  Хоча по суті якщо згадати всі хабарі,  побори під час здачі курсових, причому неважливо наскільки ти знаєш предмет, то можна сказати система та ж.
-Що ви робите, Кетрін?
  Вона засліпила від власної краси? Я в цей момент старанно тягла мішок до виходу, ледве не надриваючи пупок, і проклинаючи все на світі, особливо каркаючі смішки Ара, які не додавали мені ентузіазму.
-Я бачила, що вас помилково поселили в гуртожиток до хлопчиків, або не зовсім помилково, але так ви не донесете все, використовуйте левітацію.
  Зупинившись, витерла піт з чола, і вже не так захоплено подивилася на жінку.
-Я не вмію.
-Це як? - фея змахнула довгими віями.
-А ось так, я з дуже глухого села, і школа у нас була погана, на болотах стояла, доводилося по купам до неї стрибати.
  Я починала злитися, тому й несла всяку нісенітницю, фея ж співчутливо кивнула.
-То ви з Шалемських боліт? Чула там справді складно з навчанням. Ну що ж, допоможу вам цього разу, який номер кімнати?
  Простягла їй табличку з номером, фея змахнувши рукою щось шепнула, і мій мішок поплив сам, стрімко прокладаючи шлях назад до чоловічого гуртожитку.