Глава 15

Глава 15

Будильник дзвонить і дзвонить, а я піднятися не можу. Заснула аж під ранок. Застеляю ліжко, варю каву та збираюся на роботу. Сьогодні в мене короткий день, а завтра перша зарплатня.

Біжу на маршрутку та сумлінно працюю до обіду. На вулиці спустився дощ. Йду додому пішки, обминаючи великі калюжі.

— Що з твоїм телефоном?! – чую гарчання десь за спиною.

Шокована розвертаюся та натикаюся на прямий погляд блондина. Просто дивлюся на нього.

— І чому ти без парасольки гуляєш холодним дощем?

Я не можу вимовити і слова. Оглядаю його очі, губи.

— Що ти тут робиш? – скрипучим голосом питаю в нього.

— Перевіряю, як ти. Бо не зміг додзвонитися.

— Вибач. Зі мною все добре.

Ми мовчки дивимся в очі одне одного.

— Що з твоїм телефоном? – він підходить ближче.

— Я змінила номер.

— Навіщо?

— Боялася, що ти більше не подзвониш.

— Це геніально, бляха! – зі злістю у голосі він вимовляє.

— Як ти мене знайшов? – все ще шоковано питаю.

Мої руки тремтять, серце працює просто на виліт.

— Якось у нас не склалося і з тим, яке у тебе прізвище та адреса, – він трохи з сарказмом відповідає. – Номер ти змінила і як мені тебе знайти? Але я не казав тобі, що працюю в айті сфері. Трохи попитав в господині будинку де ми жили, трохи використав мої знання, трохи хакнув декого.

Помовчавши хвилину кажу.

— Я бачила білявку, яка заїхала у мою кімнату.

— Так, щойно ти від’їхала.

— Вона тобі посміхалася.

— Я бачив. Ми поїхали додому наступного ранку. Без тебе вже не те.

— І що вона не змерзла? – ховаю посмішку за комір куртки.

— Не питав, – кидає, ще злий на мене, але вже палаючий пристрастю, погляд і підходить в притул.

Обіймаю його за шию і тягнусь за поцілунком. Стоїмо серед пустого двору, під холодним осіннім дощем. Але в душі у мене вже весна, розквітають квіти та гріє сонечко.

— Ходімо до мене, ти геть мокрий. Скільки ти чекав тут?

— Я сподівався, що ти запросиш мене до себе. Бо мені ніде зупинитись, – посміхається у відповідь.

Йде в бік новенької, на вигляд, дорогезної машини, дістає квіти, сумку. Ставить її на сигналізацію та ми підіймаємось квартиру.

Тільки за нами зачинилися двері, кидаємося в обійми одне одного.

— Я змерз, зігрій мене, – шепоче мені у губи.

Мовчки набираю гарячу воду та стягую з нього мокрі речі. Дивлячись у очі блондину, знімаю з себе усе, що є і переступаю бортик ванної.

— Я теж дуже змерзла.

Його кадик смикається, а очі стають чорними, коли він приєднується до мене.