Глава 9

Глава 9

Вранці прокинувшись першою, біжу до себе в кімнату. Приймаю освіжаючий душ, одягаюся та вислизаю з будинку. Хочу знайти якийсь подарунок, якусь пам’ятну річ для Олександра.

Блукаю місцевістю, людей майже нема. Ще досить рано для бурхливого життя туристів. Натикаюсь на своєму шляху на невеличкий магазинчик сувенірів. Розглядаю речі, зроблені власноруч. Це різні дерев’яні фігури, намисто з цінних мінералів. Вибір дуже великий, але мені нічого не подобається. Шукаю далі.

Через годину блукання, знаходжу класний фотоальбом. Зроблений в лісничому стилі, тверда темна обкладинка. Сторінки, немов з тонкого дерева, на яких випалені краєвиди цього місця. Вау, мені подобається. Дивлюся цінник. Це майже половина з того, що в мене залишилося. Але я в захваті від цієї речі. Тому вирішую купувати.

Додому приходжу, коли всі вже прокинулись та сидять за чашкою кави.

- О, ти повернулась. А ми боялися, що ти втекла від нас. – Летить мені з усіх сторін.

- Мене тепер звідси можуть тільки виселити. Добровільно нікуди не піду від вас. – Відповідаю.

- А хто тут у нас іменинник? – Підходжу до блондинчика та посміхаюся у весь рот.

Дістаю з пакета свій подарунок.

- Хочу побажати тобі яскравих моментів в житті, веселих спогадів та неймовірних емоцій, які ти зможеш залишити в цьому фотоальбомі. Я рада бути тут і розділити з вами усіма цей день. З днем народження, Саш. – Вручаю подарунок та обіймаю.

Він мене так сильно притискає до себе і цілує в щоку, а потім сварить за те, що витратила кошти.

Снідаємо нашою вечерею, одягаємося та йдемо покоряти вершину.

Хлопці, замовляють нам машину до підніжжя гори, а далі ми починаємо свій підйом. Для кожного з нас це вперше. Висота спочатку здавалася невеликою, а дорога легкою. Але вже за кілометр відчувається втома, холодний вітер збиває з ніг. Я плетуся майже позаду, Саша весь час хапає мене за руку та тягне за собою. Здається, що сили покидають зовсім. Та коли я розумію, що залишилось зовсім мала відстань, то за спиною виростають неначе крила. Починаю підбадьорювати дівчат, що скоро наша мрія здійсниться.

Коли ми опинаємось на самій вершині, то мені захоплює дух. В мене сльози котяться по щоках, які я стираю рукавом своєї куртки. Я так пишаюся собою, що я це зробила, що я змогла. Саша підхоплює мене за талію та починає крутитися зі мною. Я сміюсь у весь голос, розкинувши руки у різні боки. Хтось робить фото нас на згадку. І в мене стовідсоткове відчуття, що я живу своє найкраще життя.

Блондинчик дістає наш прапор, маркер та просить усіх щось написати на ньому. Кожен з нас пише якесь побажання всесвіту, а Саша пише вдячність за найкращих людей поряд.

Кажу всім стати поруч з іменинником, щоб я могла цей момент закарбувати.

- Ні, так не годиться. Йди до нас!

Саша категорично впер руки в боки.

- Ти вже частина історії того альбому і нашого сходження на гору.

Просить туристів нас сфоткати, віддає свій телефон та підтягує мене ближче до свого боку. Я впевнена, що мої очі на фото будуть горіти яскравими вогнями, а щоки палати від близькості з ним.