2. Повернення?

Лісандра прокинулася зненацька. Їй снився кошмар. Повсюди кров, вибухи, людські крики. Вона когось шукала серед розвалених будинків, гукала когось на ім'я... та кого пригадати не могла. Задзвенів будильник. Дівчина здригнулась, та зрозумівши що це всього лишень дзвінок труснула головою та вимкнула його. Лісандра встала з ліжка, витратила п'ять хвилин на ранкову гімнастику та пішла ставити чайник. Ні радіо, ні новомодне ТВ новоспечена студентка не вмикала зранку, це не входило до її вранішніх ритуалів. Перший час після пробудження та любила проводити в тиші, налаштовуючись на новий день сповнений справ.
А те що справ буде багато Лісандра не сумнівалась оскільки сьогодні був її перший навчальний день в Університеті, і дівчина планувала справити хороше враження у викладачів та інших абітурієнтів, швидко включитися в навчальний процес та влитися в новий колектив. Не те щоб для неї те було складно, проте природня схильність до перфекціонізму заставляла ту з особливою прискіпливістю підготуватися до цього важливого дня. 
Вже попиваючи чай, після смачного сніданку, думки Лісандри переключились на трохи віддаленіше майбутнє. Після навчання та мала зустрітися зі своїм давнім, мабуть і єдиним справжнім, другом Дахаром. Це непутяще десь завіяло в горах на все літо, і тільки зрідка вмудрялося писати тій листи, тож нормально відсвяткувати її вступ їм ще не вдалося. І сьогодні та мала намір це виправити. Чесно кажучи не тільки це. За ті три місяці що вони не бачились вона сильно скучила за хлопцем. І зрозуміла що він для неї важливий не просто як друг.
На цій думці її щоки зааліли, і намагаючись збити ніяковість дівчина миттєво досьорбала чай, нашвидкоруч зібралася та вибігла з квартирки навіть забувши про свої звичні переживання щодо важливості першого дня в новому навчальному закладі.

Поринувши у власні думки, не помічаючи нічого навколо Лісандра добігла до Університету. На вході вона усміхаючись привіталася з охоронцем.
- Соларного дня вам, Лахір Васович.
- Ти чого така радісна? - похмуро спитав той.
- Так перший ж день навчання! А ви чому такий засмучений? Щось сталось?
- Хіба ще не чула?
- Ви про що?
- Війна почалась.
- Господи...
- Заняття поки відміняються, та краще підійди до куратор, він вже тут.
- Як війна? Ви впевнені? Може ви помилилися, зараз багато де...
- Тартарські війська перейшли кордони, передові колони рухаються до столиці. Заходь, зараз все радіо тільки це і висвітлює.
На ватних ногах вона пройшла всередину. З приймача на стіні долинав знайомий голос диктора "Вечірньої Рути".
-"На разі не відомо що сталося з нашими хоробрими прикордонниками, та спікер Верховного Президіуму Рути наголосив що ця тема буде піднята одною з перших на переговорах на які вже запросила нашу делегацію сторона агресора. Тим часом наші війська мужньо відбивають атаку противника. Мобільні групи магів вже розгорнулися для прикриття нашого неба. Ворог несе втрати в повітряних кораблях, наземній техніці та живій силі. Офіційний спікер Центрального Штабу повідомляє що в полон було взято вже майже сотню ворожих солдат і офіцерів, серед яких є і маги. Далі наживо:
- Схоже противник розраховував на легку прогулянку, у полонених були знайдені комплекти парадної форми. З їхніх слів..."
- Не може бути...
- Краще присядь, Лісандро. Подати води.
Та уривчасто кивнула.
-"Противником були бомбардовані повітряні порти та інші об'єкти військово-магічної інфраструктури в глибокому тилу нашої країни. Влада закликає не ігнорувати сигнали повітряної та магічної загрози і просить проходити всіх громадян до укриттів. …"
- Дядьку Лахір, як вони могли порушити Великий Мир? Як вони могли так вчинити після того як наші предки на крові зареклись не допустити більше...
- Тому що можуть!! Тому що Хочуть! І тому що не мають права дозволити собі нас втратити.

---

Вона сиділа мовчки. Чай, який щойно здавався теплим стартом нового життя, згадувався тепер як щось з далекої, дивної реальності. Її світ, що тільки-но почався , встиг тріснути — ще до першої пари, ще до першої розмови з одногрупниками. Навіть до того, як вона встигла зізнатись Дахару, що...

Дахар.

Її серце стиснулось.

Він там. У горах. Десь, куди, можливо, уже летять перші закляття. А він, як завжди — безтурботний, самовпевнений, впертий. Невже він навіть не знає?

Вона дістала з кишені комунікатор. Подивилася на екран — нічого. Жодного повідомлення. Жодної крапки зв’язку.

Стисла його в руці. Зуби самі зімкнулись.

"Тільки спробуй бути десь там… тільки спробуй не повернутись…"

Вона підвелася. Звуки радіо ще грали фоном, але стали не чутними. Було лише одне відчуття — порожнеча, яку треба чимось заповнити. Хоч чимсь. Бо якщо залишитись у ній — вона засмокче.

Лісандра вийшла з вестибюлю в бік кураторської кімнати. Її кроки стали твердішими. Очі ще тремтіли — але не від сліз. А від рішучості.

"Якщо світ змінюється — я змінюсь разом із ним".

---

"Дім, рідний дім."
Вдихнувши на повні груди та видихнувши, Дахар відмітив що краще рідне місто, за час його відсутності, пахнути не стало.
Дорога хоч і не була довгою все ж трохи втомила хлопця, тому той не кваплячись ішов вулицями одного з найбільш знайомих районів міста, відмічаючи про себе певну похмурість що накрило те. Не дивлячись на переповнені для цього часу вулиці, звичайний гомін ніби був притихшим, а люди мало були схожі на тих веселих, хоча і затурбованих по самі вуха містян яких він бачив ще кілька місяців тому. В повітрі відчувалася напруга, сенс якої він ще не встиг збагнути.
Пройшовши ще кілька кварталів Дахар почув із напівпорожньої кав'ярні голос добре відомого йому радіо диктора:

"Наші війська стійко відбивають наступ противника. Проводиться мобілізація резервів, частина з яких вже стягується на напрямки просування ворога. Військове командування заявляє про контроль над ситуацією..."

Він зупинився. Вслухався. По шкірі повільно пройшовся холод. В голові наче клацнув тумблер.