1. Останній вечір літа

Зорепадний місяць видався, мабуть, найдивнішим і при цьому одним із найзахопливіших у, поки не довгому, житті Дахара. Весь Зорепадний, правда як і Жарий, він присвятив навчанню у старого мольфара найкрутішому (знову ж таки на його думку) з мистецтв - магії. З того самого дня як в Купальську Ніч він завдяки випадку натрапив на цього мага, майже весь свій час він піддавався безжалісним тренуванням, а за кожну помилку карався важким посохом по невдало підставленій частині тіла. Та хлопець був вдячний цьому довбанутому старому ( а Дахар був упевнений що той несповна в розумі) за його науку.

З дитинства магічний дар хоч і проявлявся в нього, але в порівнянні з іншими обдарованим це були досить жалюгідні спроби опанувати давнє мистецтво. Але старий щось побачив у ньому в ту священну ніч, і зумів за той короткий час що знущався з парубка (по іншому юнак це називати не погоджувався) розкрити його потенціал.
Щоправда, сам Мольфар бурчав що хлопець так і не збагнув нічого з того що він намагався його навчити, та Дахар це списував на божевілля мага. Як інакше, якщо раніше йому доводилось годинами трудитися, аби бодай хоч іскорка вилетіла в нього хоч з якоїсь частини тіла, а зараз же, він варганив закляття рівня абітурієнтів першокурсників Академії Магічних мистецтв? А кількість цих заклинань, які він міг творити без передиху, прирівнювалась до випускників. Та Дахар міг тільки мріяти про таке раніше!

Та все ж, він трохи зітхав при думці що вже завтра він покине старого і спуститься з прекрасних Карпат в рідну Буковину. Щось кликало його, не зрозумілий поклик що звав його назад, і він не міг його ігнорувати. Але хлопець був здивований тому, що коли на передодні, заявивши старому що скоро піде, той не став лаятися. Тільки по зітхав що не встиг його майже нічому навчити, а "малого засранця вже кличе доля, мать її під поділ". Та майже одразу до старого повернулась його вічно сяюча посмішка і той почав знову розповідати марення про власну молодість (Дахар старався не забувати що в того стріха протікає).

Взагалі, Мольфар хоч і був "суворим наставником", а хлопець не сумнівався що той був ще й затятим садистом, в житті був дуже доброзичливою людиною. Завжди веселий, з люлькою та фляжкою узвару (Дахар готовий був поклястись що насправді то не узвар і старий підбухував, а шо за "тютюн" той постійно розкурює, хлопець навіть думати не хотів), маг був просто втіленням позитиву та щастячка.

Парубок, незважаючи на всі свої страждання прикипів і до цих гірських пейзажів, і до старого маразматика-алкаша, то ж цей останній літній вечір видавався йому дещо сумним, хоч і думки про повернення до дому згладжували цей негатив.
- Гей, зелень, чого хмурий такий? Ти глянь який захід файний, невже дивлячись на нього можна сумувати?
- Та яке сумувати? Я сповнений щастя при думці що нарешті втечу від тебе, садисте ти пристарілий! - не дивлячись на те що за час навчання його зір, слух і нюх покращилися, він як завжди не помітив появу Мольфара. І як тільки в нього виходить так підкрадатися?
- Це я садист? Ти ще з моїм наставником знайомий не був, ото вчитель так вчитель! В перший же тиждень в мене були переломані всі пальці на руках, а він мені навіть оклигатися не дав і погнав на гору блискавку відпрацьовувати, ха! Щоб його на тому світі мавки ласкали, мужик був зі всіх мужиків, міг пальцем гори звертати, шкода помер рано. Як гадаєш від чого? Та через жінку звісно! От всі біди від тих жінок! Ти хлопче з ними акуратніше, а то якшо твоя Оксанка тебе теж в могилу раніше часу зведе, я тебе, дурня зеленого, з того світу не повертатиму!
- Та до чого тут Оксана, не моя вона, шо ти пристав, дідуган!
- Твоя - не твоя, а очима так по тобі стріляє, шо аж мені кудись сховатись хочеться, ха-ха-ха-х,- гучний сміх як хлопця так і Мольфар покотився горами. Що не кажи, а по базікати старий любив, і почуттям гумору обділений не був, не дивлячись що трохи божевільний.

Оксана і дійсно була закохана в Дахара, це міг помітити навіть сліпий, але Дахару на те було байдуже ( та й лякали його трохи Оксанині погляди). Всі його думки останні місяці заповнила магія яка нарешті йому відкрилась. Це ж тепер можна буде втілити все про що він завжди мріяв!
- А захід і дійсно гарний, - сказав Дахар.
- Файний, то файний, але вже бідко червоний, кривавий не до добра це. Чую гряде щось не хороше. Ти, хлопче, будь дуже обережним, як додому повернешся, щось мені підказує проблеми в тебе вже за порогом почнуться.

Дахар здивовано вилупив на Мольфара очі. Той майже ніколи не був таким серйозним. Навіть на тренуваннях пи*див його тим посохом зі своєю гаденькою посмішкою на вустах. Та здивування швидко минуло, варто було лиш згадати що старий - псих, а значить і подібні несподіванки це теж прояв його не нормальності.
- Ага, ти ще скажи шоб я всю дорогу дулю в кишені не розв'язував і назад не озирався, а то ще дідька лисого зустріну.
- Може й зустрінеш, може й не одного, але краще магічний щит перед пикою, ніж дуля в кармані, тож сильно не розслабляйся, я ще думаю з тебе колись людину зробити!
- Та поняв я, старий маразматик, з ведмедями не здороватись, до вовків за цукерками не підходити, як якась дівка в лісі зустрінеться, то тікати від неї як від прокази.
- Ха, а посох то в мене і дійсно чарівний, всього пару сотень ударів по твоєму баняку, а розум вже почав прокльовуватись.
- Та йди ти, пердун старий, ти краще скажи що тобі з Чернівця привезти? - обоє вже піднялись і почали йти в сторону дому.
- Тютюну мені хорошого привези, чув якийсь новий сорт вивели, хочу скуштувати. Кажуть в Києві його вже продають.
- Старий, ти знов свою люльку не тою сумішшю забив, який Київ, я додому їду?
- Ти спитав шо, я сказав, не хочеш не вези. Отака мені вдячність за те що я тебе, дурилу безголову, науці учу!
- Та буде тобі табака, якшо знайду. От же ж звалився на мою голову!
- Я? А хто на мене з лісу виплигнув і обряду довести до кінця не дав, паскудь ти мала? Чи ти вже забув як мені все багаття затоптав як тільки з кущів випав?
- Та хто ж знав шо той ваш ліс такий стрьомний? Я просто погуляти пішов, думав папороть надибаю, магію посилю, клади найду, стану багатим і сильним, а тут ти зі своїми ритуалами чорт старий, хоч би...