14. Дзвінок аноніма

ЯРОСЛАВ

Роздратовано витягую гаджет і бачу на екрані невідомий номер. Серце починає тривожно стукотіти у грудях. Напружуюся, але все ж знімаю слухавку і притискаю телефон до вуха.

— Слухаю! — кидаю різко й стурбовано, дивлячись на темну дорогу перед воротами.

У динаміку лунає дивний, ніби злегка змінений чи розмитий роботизований голос, який одразу викликає неприємний холодок у тілі:

— Вітаю, пане Ярославе. Доки ти вдома сам... — глузливо тягне невідомий чоловічий голос. — Твоя Орися тут, у столиці, запалює. Розважається дівчинка на повну. А ти сиди вдома й чекай її... Бо вона нібито за кордоном.

Мене наче кинджалом пронизує від цих слів. Увесь світ навколо на секунду завмирає.

— Ти хто такий?! — зриваюсь на крик, відчуваючи, як у скронях починає шалено пульсувати кров. — Що ти верзеш?! Яка столиця?! Орися за кордоном, у неї бізнес-поїздка!

У грудях пече від люті. Мені боляче слухати такий наклеп на свою кохану дівчину.

— Якби ж то так, — самовдоволено фиркає співрозмовник у трубці. — Вона в столиці, друже. Зараз фото та адресу кину тобі в Telegram. Можеш сам на все подивитися й перевірити, якщо такий сліпий.

Ну все, мене рве від дикої злості.

— Стій! Не смій класти трубку, виродку! — реву я, але в ту ж секунду дзвінок обривається короткими гудками.

Стою посеред темного двору, важко дихаючи й дивлячись на екран телефона, й помічаю, як тремтять мої руки від емоцій та щойно почутого. Зрештою все тіло тремтить від звірячої люті й холодного страху. Якийсь хворий жарт? Розіграш? Чи чергова спроба вивести мене з рівноваги? Хтось хоче підставити мою Орисю та зіпсувати наші стосунки.

Але за мить телефон у руці знову коротко вібрує. Прийшло повідомлення в Telegram.

Кілька хвилин вагаюся, але все ж хочу подивитися, на що здатні люди заради того, аби зруйнувати чуже щастя. Пальці не слухаються, але все ж розблоковую телефон і відкриваю чат з невідомого номера. Екран висвітлює кілька свіжих фотографій, зроблених у приміщенні з напівтемним інтер’єром якогось елітного столичного клубу.

Я вдивляюся в зображення, і земля буквально йде з-під ніг.

Це справді Орися. Моя кохана дівчинка, яка клялася, що застрягла у закордонних відрядженнях і тому відклала наші заручини до весни. Вона сидить за столиком дорогого закладу. Одягнена в ту саму брендову сукню, яку я їй подарував місяць тому. Тільки от сидить вона не сама. На першому фото вона сміється, притулившись плечем до незнайомого чоловіка, а на другому — обіймається одразу з двома типами, які лагідно заглядають їй в очі з неприхованим обожнюванням.

Моє тіло німіє від шоку. Усередині все обривається, палаючи диким, нищівним вогнем. І приходить усвідомлення, що мене зрадили. І це зробила та, якій я довіряв. Цинічно, нахабно обманювала всі ці тижні, поки я тут сидів як дурень. Намагався додзвонитися, турбувався про неї і вірив кожному її слову про втому й роботу!

Ще одне сповіщення бриньчить на екрані. Це адреса клубу. Нервово ковтаю, стискаючи телефон у руці.

Розлючений, принижений і лютий до краю, я повністю втрачаю здатність тверезо мислити. У цю секунду весь світ навколо мене просто зникає, розсипається на дрібні друзки. Мене хвилює лише одне: правда! Не виключаю, що ці фото можуть бути грамотним фотошопом. Тому я маю все з’ясувати сам і негайно.

— Ярославе Борисовичу, ви куди? — перелякано кидається до мене начальник охорони, помітивши зміни на моєму обличчі та поспішну ходу.

Але мене вже не спинити. Я повинен усе з’ясувати просто зараз.

— Заберіться з дороги! — гарчу я так, що охоронець відступає на крок.

Я навіть не йду — я лечу до свого спорткара, який стоїть у глибині двору. Не замислююся про те, що на вулиці практично ніч, що я злий, розбитий і що десь там незакритий та нерозв’язаний конфлікт із сусідами. Усе це відступає на задній план під впливом того, що я щойно побачив.

Відчиняю двері машини, застрибую всередину, з силою зачиняю дверцята і тисну на кнопку старту. Двигун реве потужним ревом, розрізаючи нічну тишу осіннього кварталу.

Я різко вивертаю кермо і вилітаю з подвір’я, рвучи з місця на шаленій швидкості у бік траси на Київ. Мене випалює зсередини нестримне бажання дістатися столиці. Знайти вказане місце і влаштувати там такий грандіозний скандал, щоб Орися назавжди запам’ятала цей день. Хоча в душі ще так хочеться вірити, що це розіграш, повно, що завгодно, тільки не правда.