7. Виховний процес

ЄВА 

Гримнувши вхідними дверима, скидаю туфлі просто на килимок і на мить притуляюся потилицею до прохолодної стіни передпокою. Серце досі калатає від обурення, а в скронях пульсує важке роздратування. Цей Залевський зі своїм пихатим тоном і зверхнім поглядом просто вивів мене з себе. Але найбільше мене лякає не його нахабство, а наслідки витівок моєї доньки. Ну як так можна? Захотіла і взнала та налітала собі листочки. Бо їй так захотілося... А я тепер винна. Все правильно я ж мати.

Важко зітхаю, опановуючи емоції, йду на кухню. Хатня робітниця вже обійшла дім і зайшла у нього запасним входом. Прошу її приготувати вечерю, а сама йду у вітальню.  

Повільно підіймаюся сходами на другий поверх і мізкує як маю поговорити з донькою.

 У коридорі панує тиша. Підходжу до кімнати доньки, штовхаю напіввідчинені двері й заходжу всередину.

Евеліна зручно вмостилася у своєму м’якому яскраво-жовтому кріслі-груші. Вона тримає в руках розгорнуту книжку і робить вигляд, ніби захоплена читанням. Але я надто добре знаю свою дитину. Її плечі напружені, а погляд хаотично бігає рядками, навіть не затримуючись на змісті.

Відчувши мою присутність, Евеліна повільно опускає книжку на коліна і спідлоба дивиться на мене. В її зелених очах приховане хитре зацікавлення змішане з страхом.

— Що, цей зухвалий панич уже пожалівся тобі? — без емоцій питає донька, намагаючись вдавати безтурботність. І поводиться так наче те, що вона зробила цілком нормально.

Я лише коротко хмикаю на її слова, схрещуючи руки на грудях. Мені зовсім не смішно.

— Він вимагає нову машину, — суворо ставлю її до відома. — Адже цей скотч тепер не віддерти. Евеліно, ти хоч розумієш, що ти наробила? Ти просто зіпсувала йому автомобіль! І якщо цей чоловік викличе поліцію та подасть заяву до суду, то ми залишимося з нічим і на вулиці. Бо невпевнена, що навіть якщо ми продаємо все, що у нас є нам вистачить котів на таку машину.

Очі Евеліни миттєво стають квадратними від шоку. Вся її удавана сміливість миттєво випаровується, а щоки бліднуть.

— Мам, ти серйозно? — налякано питає вона, стискаючи пальцями обкладинку книжки.

— Евеліно, повір, для жартів я б обрала куди приємнішу тему, — холодно відмахуюся, не пом’якшуючи тону.

Донька великими очима дивиться на мене. Невже справді до неї дійшло.

— І... що тепер робити? — розгублено питає вона, поспіхом відкладаючи книжку вбік на невеликий столик.

Евеліна раптом скручується в кріслі, від чого стає зовсім маленькою та беззахисною, але я змушую себе тримати строгість. Я не можу змовчати на її витівки. Вона по суті скоїла злочин і повинна розуміти, що так не можна.

— А я не знаю, що тепер робити, Евеліно! — на емоціях випалюю я, відчуваючи, як усередині все кипить від втоми й роздратування. — Але ти сьогодні покарана. І ми нікуди не їдемо. А ще осіннього декору не буде! Взагалі!

Донька важко зітхає і благальним поглядом дивиться на мене.

— Мамо, ну за що?.. — просить вона, а в її голосі чується благання.

Кілька секунд мовчу, аби опанувати вир емоцій.

— Головою потрібно було думати, перш ніж чинити таку дурість! — підвищую тон випалюю, нервово крокуючи кімнатою. — От навіщо було отаке чудити?! Чим ти думала, коли ліпила те листя на чуже авто?! Чим? Поясни мені...

Зупиняюся напроти доньки. Вона ще зовсім мала, але вже надто доросла аби відповідати за свої вчинки.

— А він навіщо поставив свою машину біля нас?! — зненацька вигукує Евеліна, захищаючись і відверто дивлячись мені в очі. — Він же перегородив в’їзд у наш двір! Може, хай би так його машина й стояла?

Я шумно видихаю, затиснувши пальцями перенісся, в потім різко зиркаю на малу.

— Хай би так і стояла! Я б приїхала та все владнала! А тепер у нас величезні проблеми! Він дав мені ключі й сказав, що тепер ця машина наша, а йому ми повинні купити таку саму нову! Уявляєш?!

Напруга в кімнаті досягає піка. Я бачу, як у доньки тремтить підборіддя, але сил заспокоювати її зараз просто немає. Мені самій потрібно перепочити й розкласти все по поличках. Та хоч трохи охолонути.

Не чекаючи на її відповідь, я різко розвертаюся та виходжу з кімнати, зачиняючи за собою двері. Я реально втомилася. Я втомилася бути сильною, бути за чоловіка і жінку. Я просто хочу спокою та тиші.