Осіння балада

14

- Ти ревнуєш? – Ембер засміявся і стиснув мене в обіймах. Я притулився обличчям до його шиї, запустив пальці в золотисте волосся. – Не думай ні про що, сонце. Минуле вже пройшло. Майбутнє ще не настало. А зараз – тільки ми з тобою.

Він віджартовувався, але я зрозумів, що розпитувати далі не варто.
Тоді мені боліло. Звісно, я ревнував! А ще більше – ненавидів короля за цей страшний вирок. 
Тепер я розумію… Ембер був правий. Бо ми провели цілих два незабутні дні.

Більше ми не говорили ні про політику, ні про минуле… майже не розмовляли. 

Їли. Пили місцеве біле вино - міцне, з ледь відчутною гірчинкою.
Після ванни Ембер сидів, закутавшись в широкий м'який халат, і грівся біля каміна, а я обережно розчісував йому волосся і притискався губами до його шиї, до плечей… 

Я малював його таким, спокійним і трохи сонним. Він спостерігав за моїми рухами, тоді піднявся, перебрався ближче до мене, обійняв зі спини. Спитав:
- А інших чоловіків ти малював?

- Ти ж казав, ми не будемо говорити про те, що було колись, - у мене навіть вийшло усміхнутись, майже безтурботно.

Ембер провів кінчиками пальців по краю аркуша.
- Я не про минуле, а про творчість. 

Мені стало ніяково, коли я згадав, як зображував тих, з ким проводив час тоді, до війни. Навіть вуха запалали. Ембер обійняв мене і прошепотів на вушко:
- Значить, малював. І, мабуть, такими невинними замальовками не обмежувався.

- Ембер! –вигукнув я. – Здається, наше вино дуже хмільне.

- Намалюй мене так, як їх, - попросив він. – Якщо я вже не генерал і не герцог, значить, все можна. 

І була тиша, шурхіт олівця по паперу, потріскування дров у каміні.

Була ніч, яку я пам'ятаю і зараз так, наче ми тільки вчора спали, не розмикаючи обіймів. Щоразу, коли мені здавалось, що в моєму житті не було нічого хорошого, я заплющував очі і повертався в ті миті.


Пам'ятаю, як Ембер дивився на мене, гладив долонею по щоці і питав: «Як ти? Не мовчи… скажи мені – все добре?».
Я тільки міцніше притискав його до себе, наче хотів втримати так – назавжди. 

…Він спав, вмостивши голову мені на коліна. І знову я не наважувався поворухнутись.

А коли ми прощались, Ембер поцілував мене неочікувано владно і сказав:
- Тільки не смій послідувати за мною, чуєш? Пообіцяй мені.

- Але як мені жити без тебе?! 

Він стиснув мене в обіймах.
- Ти знаєш. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше