Осіння балада

13

Мене ніхто ні про що не запитував. У провінційному гарнізоні ніхто не знав герцога Уеверлі в обличчя… а я і не збирався будь-кому говорити, хто мій гість. Достатньо було того, що його пропустили нокти: значить, безпечний. 

Тільки коли ми приїхали і нарешті залишились наодинці, я стиснув його в обіймах.
- Ембер… чому?..

Він обійняв мене і погладив по спині. Прошепотів:
- Ти ж знаєш…

Я підняв голову, дивлячись йому в очі.
- Я не про те… чому з усіх на світі ти вибрав мене?

Бо справді не розумів. Біля Ембера постійно були красиві жінки, шукали його уваги, ловили його погляд…
Ходили плітки, деякі чоловіки теж – і ті, про кого таке розповідали, набагато красивіші й могутніші, ніж я. Емберу навіть не треба було б висловлювати своє бажання – йому самі запропонували. 

Але він вирішив відкритись саме мені. І до мене приїхати. 

- Хіба серцю потрібні пояснення, чому? – він притулився до мене міцніше, і я відчув, як б'ється його серце, як  тремтять від втоми плечі, який він виснажений – здається, от-от впаде. 

- Ембер… - прошепотів я, і скинув важкий від вологи плащ з його плечей. Розстібнув мундир, колись червоний, тепер вилинялий до попелясто-рожевого. Тканина впала на підлогу слідом за плащем. – Звеліти слугам, щоб підготували ванну?

Ембер похитав головою.
- Пізніше. Я б просто заснув.

Ми опустились на ліжко. Ембер схилив голову мені на плече, стиснув мою руку в своїй і невдовзі заснув. Я ж навіть не зважувався поворухнутись, щоб не потривожити його. Прислухався до рівного дихання.

Він так спокійно спав!.. а коли прокинувся, торкнувся моєї щоки поцілунком, почухав по шиї, наче кота, і з усмішкою сказав:
- Ну, от тепер можна почати приводити себе до ладу. Теодоре, не дивись на мене так. Я ж ще з  тобою. Демієн почекає. 

 - Мені буде боляче, коли ти повернешся до нього, - визнав я. – Він тебе не заслуговує.

Ембер опустив погляд. Взяв мене за руку і обережно погладив пальці.
- Ти надто суворий до нього.

- Він наказав тобі померти! – скрикнув я, і власний голос здався мені різким клекотом пораненого птаха. – А ти говориш так, наче ви ще й досі…

І я зупинився, бо сам не знав, як назвати те, що їх поєднувало. 
Друзі? Чи все ж у салонах казали правду…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше