10

Серед ночі мене розбудив клекіт нокта за вікном. Я швидко вдягнувся і накинув плащ. Було тихо. Не спала тільки варта. Коли я виходив з замку, начальник варти спитав:
- Ваша високосте, який буде наказ? – і поклав руку на руків'я зброї.

Я зупинився.
- Ще не знаю. Прилетів нокт. Кличе мене, але ще спокійний. Мабуть, звістка… а от яка…

- Супровід потрібен, ваша високосте?

- Ноктів достатньо. Люди хай прибережуть сили. 

Тільки я вийшов у двір, величезний птах підлетів до мене, заклекотав вже спокійніше, ткнувся головою в мою долоню. Я зняв рукавичку і провів рукою по гладенькому пір'ю, ласкаво почухав, кінчиками пальців відчувши під ним суху, гарячу шкіру. Вслухався в рівномірний клекіт, а тоді осідлав коня і поїхав туди, куди птах мене направляв. 

В тіні старого дуба чекав чоловік, закутаний в сіру, обшарпану накидку, і курив сигарету. Горів червоний вогник, тягнувся їдко пахнучий дим. Почувши тупіт копит, чоловік зробив крок вперед.
- Ваша високість кронпринц Теодор?

- Так, - коротко сказав я,  спішившись. 

Чоловік закашлявся, кинув сигарету і затоптав недопалок.
- Його світлість розповідав, які ці птахи розумні… казав, такому можна як людині, сказати, що треба… значить, правда. 

- То вас прислав… - я не насмілився вимовити ім'я. 

- Герцог Уеверлі, ваша високосте, - відповів чоловік. І віддав мені лист. – Ви першим дізнаєтесь. 

- Він живий?
Я стиснув конверт у пальцях, а тоді сховав у внутрішню кишеню мундира.

- Був поранений, ваша високосте. Але рана несерйозна. Так, подряпина… гірше інше.

- Що?! – я підвищив голос, і нокт тривожно заклекотав, а тоді опустився на землю, вмостившись біля моїх ніг. – Він в полоні? Зазнав поразки? Потрапив в немилість?

- Його світлість велів нічого не казати, ваша високосте. Тільки віддати лист і їхати далі, - чоловік дихав так важко, мабуть, був в дорозі довго, без перепочинку, пробираючись якимись манівцями. Чоботи на ньому були зовсім побиті, діряві, в пилу, а край накидки був чорний від бруду. 

- Сідайте на коня, - звелів я. – Переночуєте в фортеці, а завтра я дам вам дорожну грамоту… куди ви маєте їхати?

- В Транспаданське князівство, ваша високосте. Звідти в Вальмейн. 

Долоні трохи змерзли, і я потер руки.
Чому Ембер вирішив написати саме мені? Що з ним сталось, врешті-решт?!