Єфрейтор Вовкович сьогодні по дорозі на польові тактичні зайняття побачив на молодому кленові перший жовтий лист.
Взвод стояв струнко і дивився на верхівку клена, де, дійсно, виднівся одинокий жовтий листочок – символ осені і осіннього солдатського дембеля.
- (рос.) Все, теперь скоро. Не успеет упасть, как я домой. А вам еще служить и служить, конца не видно. Мужайтесь, салаги.
Молодому солдату Андрію Савчуку стало від тих слів прикро на душі, бо, справді, служити ще й служити. Майже півтора року попереду.
До Вовковича приєдналися інші діди. Жовтий лист, мовби закружив їм голову:
- (рос.) Слушать сюда. Всем молодым и прочим которым еще долго жрать казеную пайку. Этой ночью обьявляем праздник – осенний вальс.
Сьогодні підйом був на півгодини раніше. Всі недоспали. Півгодини сну для молодого солдата – це півгодини щастя і спокою. Бо, як тільки команда старшини згонить з ліжка, починається день, що наповнений муштрою та муками.
В день, коли припадає стрільбище і тактика, кормлять найгірше. Дають на сніданок таку кислючу смажену капусту, що, навіть, голодні першорічники не їдять.
Андрій силою змусив себе проковтнути кілька ложок тої кислятини з хлібом, бо знав, що це значно полегшить перенести важкий день.
До місця, де будуть проходити навчання по стрільбі і тактиці – більше 10 кілометрів. Шлях проходить лісом. Серпневе сонце ще тільки піднялося і не палить. Поки що йти не важко, але скоро стане спека, і одяг просочиться потом. Сонце стане ще одним випробуванням для солдат.
У лісі достигла малина. Червоні соковиті ягоди притягують і манять. До них легко дотягнутися рукою, бо гілки кущів звисають над дорогою. Але їсти малину – це непорядок. Порушується стрій, суворість якого маніакально підтримується всіма командирами в армії. Стрій – це гурт, це як отара овець, яких добре і легко пасти, поки ніхто не розбіжиться з купи.
Тому поступає команда сержанта Орлова:
-(рос.) Противогазы одеть! Бе-егом марш!
Краще б ніхто не зачіпав тої клятої малини. Взвод під крики сержантів починає бігти. Відразу стає парко і душно. Саперна лопата б’є рядовому Савчуку по ногах, автомат відразу стає важчим і теж б’є прикладом по спині. Ремінь з начищеною до блиску бляхою, тісно затягнутий на животі, не дає дихати. Підсумок для патронів з’їжджає з боку на живіт і мішає бігти. Окуляри протигаза запотівають і стає нічого не видно. Тільки спину того, хто біжить попереду.
Декому з молодих стає непереливки. Під час бігу в чоботях збиваються онучі і до крові натирають ноги. Хтось з новобранців проситься в командира взводу перемотати онучі, бо немає сили терпіти.
Командир дозволяє тому покинути стрій, але залишає з ним єфрейтора Вовковича, щоб проконтролював. Той контролювати звик. Тут же відпускає невмілому солдату кілька стусанів і копняків, щоб знав, як заправляти онучі.
Андрію в цьому легше. Він з села. Чоботи й онучі звик носити змалечку. Вміє з ними обходитися. Значно важче тим, що з міста, які ходили все життя по асфальту в туфлях і черевиках. Вони з першого дня стирають ноги до крові і не можуть твердо ступати, накульгують від болі.
Лікування тут одне – на один-два дні звільнять від стройової підготовки і фізкультури. В санчастині фельдшер змаже рани зеленкою, а в іншому - спуску немає. Терпи і вчися, якщо хочеш, щоб менше боліло.
Приблизно через годину взвод добирається до стрільбища.
Велике поле на багато кілометрів заставлене різними армійськими причаландями. Мішені для стрільби, якісь невеликі будівлі пофарбовані в зелений колір, окопи, рови для тактичних занять, транспаранти-плакати, що вчать правильно стріляти в ціль та призивають вірно служити, кидаються в очі, куди не глянь.
Тут належить солдатам провести цілий день. Бігати, стріляти, окопуватися, марширувати.
Спочатку багато разів, майже до помрячіння, треба виконувати вправи для стрільби.
- (рос.) Лежа! Заряжай! – командує Орлов, і всі знімають автомати та падають на землю. Вдають, що стріляють. Потім піднімаються і стають в шеренгу. Тоді знов повторюють цю вправу. І так разів зо тридцять-сорок. Вважається, що тільки завдяки таким вправам солдат може навчитися правильно стріляти.
Згодом вправу удосконалюють.
- (рос.) Делай раз! – автомат треба зняти з плеча.
- (рос.) Делай два! – автомат опускають до ноги.
- (рос.) Делай три! – треба опуститися на одне коліно.
- (рос.) Делай четыре! – треба лягти на бік, а потім – на живіт.
І так до десяти і більше.
Це називається довести все до автоматизму. Думати тут не треба, за тебе в армії думає начальник – командир.
Нарешті приступили до стрільби. Хто стріляв мітко – того хвалили, хто не попадав у ціль з молодих – того відправляли тренуватися. Але не стріляти, а знову безкінечно виконувати команду «Льожа! Заряжай!».
Нібито, це повинно наставити невмілих солдат бути стараннішими і уважнішими до стрільби.