- 4 -

Невиразні спогади проникли в голову Майри. У дитинстві бабуся часто їй розповідала старі легенди, у тому числі в них фігурував дух, якого люди запечатали у гарбузовий ліхтар. Тоді вона з великою цікавістю слухала бабусині історії, але з віком інтерес до них зник. Майрі хотілося більше знати про зілля, рослини та корисні у побуті ритуали, а не слухати казочки. Ось тільки то були не казки, а справжнісінька правда.

— Як же мені тепер дізнатися, ким насправді є Осінній Страж?.. — задумливо розглядаючи картинку, спитала сама в себе Майра. Вона не пам'ятала, що саме про нього розповідала бабуся, крім того, що той дух був злим. — Йому точно не можна довіряти. Але чому?..

Майра присіла за стіл і потяглася до пиріжка. Вона встигла зголодніти, а голод завжди заважав їй думати. З'ївши пиріжок, дівчина зробила кілька ковтків чаю, що вже охолов, і знову кинула погляд на картинку. І тут нарешті вона зрозуміла, що робити.

Бабусині записи! Вона завжди все записувала: зілля, ритуали, рецепти, корисну інформацію. Вона мала залишити і записи про Осіннього Стража. Забувши про чай, Майра знову підскочила зі стільця і ​​побігла до бабусиної спальні, сподіваючись, що знайде там один з її зошитів. Більша їх частина давно зберігалася у Майри в столі, але вона підозрювала, що деякі все ще припадають пилом у непримітних місцях. Майра гарячково перебирала бабусині речі в старій шафі, де колись стояли пляшечки із зіллям, лежали пучки трав і зберігався не один зошит із записами. Кожен куточок спальні вже був оглянутий, але вона нічого так і не знайшла. Згоряючи від нетерпіння знайти скоріше бажану інформацію, Майра піднялася на горище, у темний, запилений світ минулого, де пахло старими книгами та засушеними квітами. Крізь вузьке вікно пробивалося слабке місячне сяйво, освітлюючи підлогу, завалену коробками та непотрібними речами. Нарешті, на самому дні старої скрині її пальці натрапили на пошарпаний зошит, обгорнутий у вицвілу картату тканину. Обережно розгорнувши його, Майра впізнала почерк бабусі — записи про духа були тут.

Спустившись униз, Майра повернулася на кухню і поринула в читання, час від часу кусаючи пиріжок і запиваючи його чаєм. Дочитавши бабусині записи до кінця, у Майри не залишилося жодних сумнівів: Осінній Страж — велике зло і допомагати йому в жодному разі не можна.

З зошита Майра дізналася правду, про яку промовчав Осінній Страж: колись давно він опікувався землею і врожаєм, але згодом став вимагати від людей страшних ритуалів і жертвоприношень, які почали приносити людям біди. Старійшини села вирішили розірвати зв'язок із духом, але він так просто йти не хотів. Люди наділяли його силою своїми ритуалами. Осінній Страж хотів більше і більше, він прагнув стати непереможним, всесильним. Шестеро старійшин змогли лише ув'язнити його у гарбузовому ліхтарі, бо дух був надто сильним, щоб вони могли його повністю знищити. Раз на сто років Осінній Страж отримував шанс повернути свою силу, поглинаючи світло інших ліхтарів та енергію людей.

— Так от навіщо він хотів дати мені амулет! — зрозуміла Майра. — За допомогою амулету я мала витягувати енергію з людей! Дух хотів мене зробити таким самим злом, як і він сам! Ні, я йому цього не пробачу і допомагати не стану. Не потрібен мені його дар!

Майру так обурив обман Осіннього Стража, що вона довго не могла заснути. Вона ще раз перечитала бабусині записи, звернувши особливу увагу на ритуал вигнання злого духа. Він був потрібен для того випадку, якщо дух поглине багато енергії і почне вириватися зі свого ув'язнення. Крім того, в записах говорилося, що потрібно підтримувати вогонь в інших гарбузових ліхтарях, щоб послабити Осіннього Стража.

Майра заснула під ранок і прокинулася лише в обід від наполегливого стуку в двері. Вона накинула поверх нічної сорочки довгий халат у велику біло-зелену клітинку і поспішила до передпокою, щоб відчинити двері. На порозі стояв стривожений Рейлан. Майра щільніше запахнула халат, зніяковівши, що він бачить її в такому вигляді. Їй здалося, що і Рейлан трохи зніяковів, але його тривога перемогла збентеження.

— Біда, Майро!

Майра відступила, пропускаючи Рейлана всередину. Він одразу ж подався на кухню і присів на стілець, опустивши голову на складені на столі руки. Майра без будь-яких прохань поставила чайник і, заваривши Рейлану заспокійливий збір, а собі — збадьорюючий, присіла поряд з ним і поклала руку на плече, відчуваючи, що він потребує підтримки.

— Що сталося, Рейлане?

— Епідемія, Майро… — Рейлан підвів голову і глянув на неї таким сумним поглядом, що у дівчини стиснулось серце. — Багатьох людей сьогодні підкосила дивна хвороба. Ні болю, ні температури, тільки сильна слабкість і запаморочення, через яке люди не можуть підвестися з ліжка. Мого батька теж вона підкосила. Я думав, що в нього просте нездужання, а може після випитого вчора просто захотів відлежатися, і вийшов замість нього до крамниці. Тільки кожен покупець мені розповідав, що хтось у його сім'ї теж не зміг підвестися вранці. Тоді я злякався, зачинив крамницю і повернувся до батька. Йому погіршало. За ті пів дня, що я провів у крамниці, він так ослаб, що ледве міг узяти в руки склянку з водою. Майро… Що мені робити? Я не можу його втратити…

Мати Рейлана померла 12 років тому і з того часу вони з батьком жили вдвох, присвятивши своє життя приготуванню та продажу випічки. Майра пам'ятала, як Рейлан тяжко переживав смерть матері. Нехай вона сама була тоді ще дитиною, але вона підтримувала його як могла. Коли померла її бабуся, Рейлан був першим, хто підтримав її і завжди був поруч. Зараз знову настала черга підтримувати їй.

— Ти не втратиш його, Рейлане. Все владнається, — Майра погладила друга по плечу.

— Я боявся, що і ти захворіла… — голос Рейлана здригнувся. — Стукав у твої двері, а ти не відчиняла. Я вже збирався пролізти через вікно на кухні, як у дитинстві, але тут ти відчинила. Я так радий, що хоча б з тобою все гаразд…

Рейлан заглянув у вічі Майрі. У його погляді вона побачила щось нове, те, чого стільки років бажала побачити. Але сумніви прогнали цю думку геть. Боячись, що їй тільки здалося, Майра відвела погляд убік.