- 2 -

Велетенський повний місяць повільно виплив з-за хмар, заливаючи пагорб холодним сріблястим світлом. Він лягав на ряди запалених гарбузових ліхтарів, чиї вогники мерехтіли, відбиваючи місячне світло зловісними відблисками. Його світло впало на гігантський ліхтар із гарбуза, якого тут раніше не було. Він спалахнув раптово, ніби з’явившись із нізвідки, і його вогонь сяяв лякаюче яскраво, набагато сильніше, ніж м'яке свічення інших ліхтарів навколо. Полум'я всередині нього ніби жило своїм життям, звиваючись і танцюючи, і було в цьому танці щось зловісне. Здавалося, що в глибині ліхтаря хтось причаївся — темний і недобрий, чиї контури ледь уловимо проступали крізь вогонь. Навколо ліхтаря повисла тривожна тиша, наповнена холодом, а старі дерева ніби поскрипували, попереджаючи своїм тихим шепотом про пробудження зла. З моторошного ліхтаря раптом повалив густий дим, плавно перетворюючись на туман. Він повільно стелився пагорбом, обвиваючи решту ліхтарів, ніби намагався поглинути їхнє слабке світло. Густі клуби туману повзли по землі, немов зіткані з самої ночі, звиваючись і чіпляючись за кожен камінь та клаптик трави. Ліхтарі тьмяно світили крізь щільну, в'язку завісу, їхні вогники тремтіли, як маленькі приречені душі, слабке свічення яких туман жадібно поглинав. З кожним новим вогником, до якого туман доторкнувся, моторошний ліхтар спалахував яскравіше, освітлюючи пагорб своїм зловісним полум'ям. Здавалося, що туман дихає, то підводячись, то осідаючи над гарбузами, вкриваючи пагорб із ліхтарями своїм щільним серпанком, що приховує таємниці, від яких кров холонула в жилах.

З настанням світанку туман розвіявся, але моторошний ліхтар не зник, залишившись стояти посеред пагорба і палаючи так само яскраво, як і вночі, поки решта гарбузів ледве світила.

Поснідавши, Майра вийшла з кошиком до саду, щоб зібрати яблук для повидла та пиріжків. Вона вже нарвала повний кошик і потяглася за останнім яблуком, коли вдалині почула квапливі кроки, що порушили спокій саду. Озирнувшись, вона побачила, що до неї наближається стривожений Рейлан. Підійшовши ближче, він сперся рукою на стовбур яблуні, щоб віддихатися.

— Що сталося, Рейлане? — Майра випустила зірване яблуко з рук. — Ти геть сполотнів.

— Я тобі зараз таке розповім, Майро! Тільки можна мені спочатку випити чаю? Твого фірмового, із заспокійливими травами? — Рейлан дивився на Майру з надією. Вона славилася своїми цілющими трав'яними зборами на все село, перейнявши знання від покійної бабусі.

— Звичайно, Рейлане. Ходімо на кухню.

Рейлан підхопив кошик з яблуками і подався у бік будинку. Майра не заперечувала, їй подобалося, коли Рейлан допомагав їй. Опинившись на кухні, Майра кинула в дві чашки по жмені заспокійливих трав і поставила на вогонь чайник. Заваривши чай, вона поставила одну чашку перед Рейланом, а другу — біля себе і з цікавістю дивилася на хлопця. Рейлан подув на чай, остудивши його, зробив кілька маленьких ковтків і заговорив.

— Сьогодні з самого ранку по селі пішли чутки, що на пагорбі з'явився з нізвідки величезний і моторошний ліхтар. Говорили, що він горить яскравіше за інших, а всі наші ліхтарики стали горіти слабше. Я спершу подумав, що то чергові вигадки п'яних дядьків, але говорили й жінки, дуже поважні. Я збігав на пагорб і переконався на власні очі: там справді стоїть величезний ліхтар і виглядає він зловісно. Навколо нього трава почорніла й інших підношень немає. Люди не знають, хто його поставив.

Майра ледь усміхнулася. Вона не поділяла тривоги Рейлана.

— Можливо, хтось пізно вночі поставив цей ліхтар. Може хтось чужий, не з Лоремонта. Що тут такого? Чого всі так обговорюють його появу?

— Він моторошний, Майро! — Рейлан зробив великі очі. — Поруч із ним накочує тривога і вся радість з тебе ніби йде геть. Хочеться втекти від нього кудись подалі.

— Це все самонавіювання, Рейлане, — Майра все ще не вірила в те, що звичайний ліхтар з гарбуза може наганяти такий жах.

— Ні, це правда! Не віриш мені, сама сходи на пагорб і подивися, — наполягав її друг.

— Може, й схожу, — здалася Майра. — Але як мені знайти твій моторошний ліхтар?

— А тобі його й шукати не доведеться, — Рейлан опустив погляд. — Він біля твого стоїть. Але, якщо хочеш, я можу сходити з тобою.

Майра бачила, що Рейлан не дуже хоче знову йти на пагорб, а в неї самої історія про моторошний ліхтар страху не викликала, скоріше, хіба що цікавість, тому вона вирішила сходити одна. Ближче до вечора, переробивши всі справи, Майра поклала в торбинку кілька пиріжків з яблуками і термос з чаєм із шипшини, і попрямувала до пагорба. Їй хотілося повечеряти серед запалених ліхтарів, милуючись їхнім чарівним свіченням, як вона неодноразово робила в дитинстві, збігаючи потай з дому.

Піднявшись на гору, Майра відчула тривогу, яка з'явилася раптово і наповнила її всю від маківки до п’ят. Дійшовши до свого ліхтарика, вона виявила поряд з ним невідомий моторошний ліхтар, полум'я в якому горіло яскравіше, ніж у інших. Здавалося, що її ліхтарик повільно гас, як і всі сусідні, а цей новий великий ліхтар немов тягнув у себе світло інших.

Майра присіла біля моторошного ліхтаря і зазирнула в нього. Вогонь усередині нього танцював зловісний танець і їй поступово почало здаватися, що вона бачить у вогні обличчя — старече, зморшкувате, з озлобленою гримасою. Холодок пробіг по спині Майри і вона підвелася, збираючись якнайшвидше покинути пагорб із моторошним гарбузом, але тут їй здалося, що вона чує голос. І долинав він з того самого ліхтаря.