— То ти вже бачилася зі Святославом? — запитала Крістіна.
— На жаль, — похмуро відповіла я. — Він хоче викупити тітчин будинок. Надсилає мені листи, відправляє своїх посіпак.
— Ну який же негідник! — Крістіна хитнула головою. — Мало йому було того болю, що він тобі приніс, так і далі не відступається!
— Він, схоже, взагалі не бачить проблеми, — гмикнула я. — Заявився до мене додому і каже: «Стільки років минуло, невже ми не можемо нормально поговорити?»
— Нахаба! — вигукнула подруга, доливаючи нам у склянки насичено-червоний напій. — А ти йому що?
— Та що, нічого, — сумно зітхнула я. — Розмова закінчилася тим, що він пішов, а я розбила чашку об двері.
Крістіна розчаровано похитила головою.
— Тож такі справи, Кріс, — підсумувала я, та перейшла до справи, вирішивши не тягнути з цим: — Слухай, у мене до тебе буде прохання.
— Звісно, викладай. Чим зможу — допоможу, — відгукнулася вона.
— Я попросила помічника Свята призначити мені зустріч у нього в офісі завтра зранку. Ти не могла б посидіти з Даринкою? Здається, вам вдалося поладанати.
— Немає питань, подруго! В тебе чудова донечка, я з радістю з нею посиджу.
— Дякую тобі, — я всміхнулася подрузі та задивилася у стіну, роздумуючи над завтрашнім візитом до Свята.
— Що плануєш йому відповісти? — поцікавилася вона.
— Та що? Щоб йшов до біса та залишив мене в спокої зі своїми пропозиціями! Тільки приїхала до Волощі, а вже життя спокійного не маю від його надокучливої уваги до мого майна.
— Це правильно! Так його! — підтримала мене Крістіна. — А то ти дивися, пуп Землі! Ні, ну я досі не можу заспокоїтися! Чому ж ти не розповіла мені ще тоді? Адже тобі довелося самій через усе це проходити!
— Вибач, Кріс, — щиро промовила я. — Мені тоді було так паршиво, що я взагалі не хотіла ні розмовляти, ні спілкуватися ні з ким, нічого. А про те, щоб поділитися із кимось своїми переживаннями взагалі не йшлося. Та й якось соромно було…
Подруга пирхнула та твердо із натиском промовила:
— Соромно має бути їм всім! Не уявляю, через що ти була змушена пройти… — вже співчутливо додала вона. — А що мама? Ти зверталася до неї по допомогу?
На обличчі мимоволі виникла гірка посмішка. Мама. Чисто формально, у мене, звісно, була мама, як і в будь-кого іншого. Але фактично — її роль виконувала тітка Марія — мамина старша сестра. Моя ж мама вирішила, що достатньо всього дала мені, оплативши навчання та висилаючи час від часу гроші на дрібні розходи. Тож, коли я закінчила школу вона вирішила, як вона сказала, — «пожити для себе», та оселитися закордоном на постійній основі.
— Все складно, — важко зітхнула, відповідаючи на запитання подруги. — Ти ж знаєш її. Вона не надто була присутня у моєму житті.
— Я, щиро кажучи, думала, що ти поїхала до неї, коли покинула Волощу, — зізналася Крістіна.
— Ні, вона тоді вже облаштувалася закордоном, і мій приїзд би значно ускладнив їй побут, адже тоді потрібно було б шукати інше житло, якось влаштовувати мене там, а ще робити документи та інше… Та й я не хотіла, якщо чесно. А потім сталася вагітність, і питання переїзду відпало саме собою.
— І що, невже навіть наявність онуки ніяк на неї не вплинула? Не виникло бажання приїхати хоча б понянчити трохи?
— Про що ти говориш, — пирхнула я, — сказала: «Я ж якось викрутилася, ти теж зможеш». А той факт, що мене по суті, не вона, а тітонька виховувала, схоже, не є для неї суттєвим аргументом.
— Шкода що ти не повернулася раніше, — сумно промовила Крістіна. — Я думаю, тітка Марія була б рада познайомитися з Даринкою.
— Так… Мені теж шкода, але я просто не могла. І зараз би не приїхала, якби не умови, які поставила тітка, — зізналася чесно. — Досі не можу зрозуміти, чому саме так вона вирішила…
— Можливо, тітка Марія хотіла, щоб ви зі Святославом зустрілися, поговорили, з’ясували все? Адже вона знала що між вами відбулося?
О так, тітонька знала. Єдина з усіх знала в подробицях і що трапилося тоді, і хто батько Даринки. Я не довірила цю інформації нікому, крім неї. Навіть матері. Але чи стала б вона справді намагатися таким чином зіткнути нас лобами зі Святославом?...
— Не знаю, Кріс, — з сумнівом промовила я. — Може й твоя правда. Але не впевнена, що вона дійсно стала б так чинити.
Ми проговорили з Кріс до самої ночі. Вона розповідала як минулі її останні роки — виявляється, кав’ярня, де ми зустрілися, належала їй самій. Кілька років тому вона зуміла заснувати власний бізнес та відкрила її. Тепер іноді там підробляє, виходячи на заміну своїм працівникам. Я тішилася за подругу, знаючи як сильно вона прагнула бути фінансово незалежною та чогось досягти в житті.
Розмовляючи з нею, я не могла не погодитися з тим, що Крістіна, хоч і залишалася тією самою емоційною та відкритою веселункою, але справді дуже змінилася. Це було помітно по тому, наскільки дорослішою та серйознішою вона стала у поглядах на ті чи інші речі.
Я вмовила її залишится з ночівлею у нас — все одно зранку Кріс довелося би повертатися, аби посидіти з Даринкою, поки я піду розбиратися з Колодієм. Тож не було сенсу втомлювати себе зайвою дорогою.
#170 в Любовні романи
#36 в Короткий любовний роман
#80 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 16.11.2026