Осінній секрет для мільйонера

Розділ 13. Поліна

— Ну що, розповідай, подруго.

Ми з Крістіною влаштувалися на дивані у вітальні, діставши з тітчиної заначки вишневий напій. Даринка, напившись смачного чаю та з’ївши кілька цукерок, відправилася відпочивати. Я прослідкувала, щоб вона заснула та повернулася до Крістіни. Мені потрібна була її допомога, та й поговорити по душам нам би не завадило.

— Навіть не знаю з чого почати, — промовила я, крутячи в руках келих.

Густо-червона рідина переливалася всередині, миготячи відблисками від приглушеного світла кімнати.

— Почни з самого початку, — запропонувала вона, уважно дивлячись на мене. — Ти так раптово зникла, майже нічого не пояснивши… Та й потім дуже рідко давала про себе знати.

— Так… — повільно промовила я, роздумуючи що варто казати Крістіні. 

Я не була впевнена ані в тому, що готова вже зараз розповісти їй всю правду, ані в тому, наскільки я можу їй довіряти. Раніше вона була дуже схильна до пліткарства, хоч про мене, як подругу, ніколи не пліткувала. Але язика за зубами їй було втримати важко.

— Як я і написала тобі тоді, перед від’їздом, ми зі Святославом розійшлися, і… я поїхала, — почала я і замовкла, роздумуючи над тим, що казати далі.

— Так буває, всі розходяться, — злегка звівши брови до перенісся промовила Крістіна. — Але ж це не привід полишати рідне місто, друзів, тітку та їхати невідомо куди. Навіть у вашій ситуації.

Я розуміла, що без пояснень не обійтися. І якщо  я не можу розповісти їй правду про Даринку, то хоча б часткову правду про наше зі Святославом розставання я мусила розказати. Попри все, я була їй це винна за усі роки мовчання.

— Так, ти права. Не привід, — важко зітхнула я.

Пауза затягнулася, а я все ніяк не мала в собі сил або продовжити, або спитати наскільки можу бути відвертою та розраховувати на збереження таємниці. Але Крістіна зрозуміла все без слів. Як колись…

— Полю, — зазирнула вона мені в обличчя, підіймаючи брови та криво всміхаючись. — Не хвилюйся, від пліткарки-Кріс вже нічого не залишилося. Та і про кого – про кого, а про тебе я б не стала, ти ж знаєш. Я навіть мамі не казала ще про твій приїзд.

— Так, звісно, — швидко промовила я, хитнувши головою. — Вибач, Кріс, я не хотіла тебе образити. І, звісно ти можеш повідомити тітці Олені! Я була б рада її побачити!

— Я все розумію, люба, повір. Сама не в захваті від своєї тієї звички. Важко буває утримати язика за зубами, але я була змушена цьому навчитися, аби заробити собі нормальну репутацію за ці роки.

Подруга важко зітхнула та задивился вдалину. А я зрозуміла, що їй теж буде що розповісти мені. Занадто багато минуло часу та відбулося подій з нашої останньої зустрічі.

— То що, розкажеш таки мені головну таємницю Волощі? — підколола вона мене.

Я зітхнула, наважуючись, та швидко випалила, поки не передумала:

— Я просто не могла залишатися тут після усього, що тоді трапилося. Пам’ятаєш той скандал через злиті дані компанії «Колодій Інвест»?

Крістіна кивнула.

— Звісно, все місто гуділо. Вас тоді журналісти мучили, пишучи усіляку бридоту. Але наскільки я пам’ятаю — Свят залишався на твоєму боці.

Вона насупилася, дивлячись на мене з сумнівом.

— Звісно, — гірко всміхнулася я. —- До певного моменту.

Брови Крістіни підскочили вгору і вона очікувально глянула на мене, жадаючи подробиць. Я вкотре поринула у спогади, усвідомлюючи, що біль, який вони  приносили мені за кожним разом, коли я торкалася до них, не зменшується ані на дрібку. Не знаю, скільки має минути часу, щоб він зійшов нанівець.

Крістіна слухала мене уважно, зрідка вставляючи приголомшливі вигуки а то й лайливе слівце. Я цілком розуміла її, тому що мені й самій, згадуючи цю ситуацію, хотілося кричати і лаятися.

—- Ось же паскуда! — вигукнула вона, а я торкнулася її руки, зашипівши, щоб не розбудила Даринку. — Вибач.

Крістіна стишила голос, і продовжила сичати, мов розлючена змія:

— Ну які ж негідники! І він і його клята матінка! Ти не розмовляла з нею після того?

— Ні, — я зробила ковток, відчуваючи, як солодка патока ллється всередину, немов намагаючись перебороти гіркоту, яка оселилася там після спогадів. — А який сенс? Я ж не дурна, мені й так все зрозуміло. Окрім неї чи його батька ніхто не міг повідомити Святу, про мій візит та перекрутити суть нашої розмови. І знаєш, найгірше тут не те, що його мати просто вирішила позбутися мене таким способом. А те, що він їй повірив, навіть не бажаючи розбиратися в ситуації, не давши мені й слова вставити на свій захист…

На душі знову ставало гірко. Я похитала головою, пригадуючи себе тоді: розгублена, збентежена, принижена… Навіть не змогла як слід себе захистити. Мені здавалося, що мій світ тоді розламався і більше ніколи не відбудується заново. Якби не Даринка — не знаю, що сталося би зі мною  Не впевнена, що у мене вистачило б мотивації, аби зібрати себе заново та якось жити далі.

— Я, звісно, знала, що вони ще ті… паскудники, — люто промовила Крістіна. — Але не думала , що аж настільки. Ну а Свят! Теж мені! Тьху!




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше