Перші три дні в новому-старому домі пройшли відносно спокійно. Ми з Дариною обживалися, приводили будинок до ладу, бо, хоч тітонька й дбала про нього, але він вже був старенький, і потребував деякого локального ремонту.
То тут, то там треба було вирішити питання зі змішувачами, трубами, або вимикачами. Це, хоч і здавалося дріб’язковими, незначними проблемами, але однаково вимагало часу, уваги та, на жаль, — грошей.
Дякувати усім можливим силам, що я мала можливість працювати віддалено, інакше взагалі не уявляю, як би ми впоралися.
Поки що грошей з натяжкою, але вистачало, хоч я і розуміла, що якщо я найближчим часом не знайду жодного підробітку, вони можуть швидко закінчитися. Особливо, враховуючи додаткові позапланові витрати на будинок.
На телефоні спрацював таймер, який сповіщав про те, що за десять хвилин у Даринки мали початися заняття. Тож я відклала виконання чергового завдання та встала з-за ноутбука.
— Дарусю, люба! — погукала я доньку, йдучи на кухню, аби клацнути чайник. — Час занять!
В Рудьківці Дарина відвідувала садочок, але окрім цього вона ще й мала заняття з підготовки до школи онлайн. Зараз це було як ніколи доречно, враховуючи що тут я не поспішала її нікуди віддавати, воліючи, аби вона якомога менше ходила центром міста та «світилася» серед великої кількості людей, які можуть ставити надто незручні питання. Ідеально було б, звісно, якби про неї взагалі ніхто не знав. Проте кота в мішку не приховаєш…
Важко було не визнати правду, хай як би я цього не хотіла.
— Я готова! — вигукнула Дарина, сідаючи за ноутбук.
Ці заняття вона дуже любила. Вже не знаю чому: тому що було цікаво, чи через пані Світлану, якій вона дуже симпатизувала. Але найголовніше – з них була помітна користь і Даринка залишалася задоволеною.
Я налаштувала їй відеозв’язок, привіталася із вчителькою та вийшла з кімнати, зачинивши двері. Зараз година їхнього особистого простору, у який я не втручаюся без крайньої потреби. А звіт про заняття та зауваження, якщо такі присутні – пані Світлана відправить мені на електронну пошту.
Тож зараз – одна з тих рідкісних митей, яку я можу приділити виключно собі. Повернувшись на кухню, я зробила каву та сіла у вітальні біля вікна, спостерігаючи, як на вулиці, ніби у сповільненій зйомці, обережно падає листя. Погода сьогодні була сонячна та тиха. Я відчинила вікно, аби впустити в дім трохи свіжого осіннього повітря.
Шкіру пробрало ледве відчутним холодком, і я з насолодою вдихнула його, наповнюючи легені запахом, який був втіленням спокою, тиші, рівноваги.
Мені подобалося сидіти ось так і просто спостерігати за природою, пташками, людьми. Щоправда, за людьми я спостерігала, коли ми жили у багатоповерхівці і внизу на тротуарах в час пік їх снувало стільки, що більше було схоже на мурашник.
В такі моменти мене завжди поглинали якісь філософські роздуми про сенс та мету життя, нашу роль та вагомість по відношенню до гігантських розмірів планети та Всесвіту.
Але зараз мене в ці хащі не несло. Хай Волоща й була доволі розвиненим містом, але все одно більше скидалася на провінційне мале містечко, ніж мегаполіс чи щось середнє.
Та й будинок тітоньки розташовувався у доволі усамітненому місці, майже на околиці, недалеко від поля та фруктових посадок. Тож тут була тиша і спокій, що зараз мені особливо було потрібно. Я так глибоко поринула в цей блаженний стан, що стукіт у двері, який різко мене висмикнув з нього, ледве не змусив моє серце вискочити з грудей.
Ну що за… нехорошу людину принесло, та ще й в такий момент?
Йдучи до дверей я намагалася швидко заспокоїтися, аби не лякати своїм звірячим виразом обличчя кого б то не було.
Проте, коли відчинила двері, цей самий звірячий вираз таки прорвався на волю сам собою. І контролювати я його більше не могла.
Окинувши поглядом непроханого гостя, я постаралася втамувати тремтіння в тілі та не видати його голосом.
— Що ти тут забув? — похмуро запитала я у Свята, який нахабно стояв на моєму порозі з таким виразом обличчя, ніби між нами ніколи нічого не ставалося.
Ніби й не було семи років пекла, через яке я пройшла з його вини.
#169 в Любовні романи
#36 в Короткий любовний роман
#79 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 16.11.2026