Четверта частина

Вихідні пролетіли миттєво. У понеділок Людмила вже була на роботі.

У Олега Миколайовича понеділок розпочався з несподіваної зустрічі. Він сидів у своєму кабінеті, коли в двері постукали. Стук був гучним і наполегливим. Так могла стукати лише одна людина з його оточення – це його друг Валерій, колишній військовий.

– Дозволяю увійти, – сказав Олег і вийшов з-за столу.

Двері відчинилися, підполковник увійшов до кабінету.

– Привіт, Олежка! Сто років тебе не бачив!

– Я теж радий тебе бачити. Ти у справі чи просто так, зайшов привітатися?

– І по ділу, і привітатися. Кавою пригостиш?

– Звичайно! Зіночко, зроби нам дві кави! Проходь, сідай і розповідай, як у тебе справи.

– Та все добре. Дружина вирішила відкрити кафе із домашньою випічкою. Потрібно його якось розкрутити. Слухай, тут зі мною така історія трапилась – ти не повіриш! Їду я в село до тещі, Юльку свою забрати. Тільки виїхав із міста, дивлюся – стоїть жінка: не юна звичайно, так, років сорока п’яти, спортивної статури. Не скажу, що красуня, але симпатична. Гальмує, я, звісно, зупиняюся, питаю: «Вам куди?» Виявилося, нам з нею по дорозі, майже в один пункт призначення. Їдемо, познайомилися, розговорилися, весела така, загалом, цікава. Тут сутеніти починає. Ну, думаю, зараз у лісочок з нею заїдемо. «Ну, що – поїдемо, попустуємо?» – я їй говорю. А вона мені відповідає: «Я нетрадиційної сексуальної орієнтації». Від подиву я аж по гальмах дав! І тут вона мені як почала розповідати свою любовну історію. Виявляється, її друга половинка – жінка одружена, вони потай зустрічаються від чоловіка. Мало того, вона ще й ревнує її до чоловіка. Так усе цікаво розповідала, що я не помітив, як довіз її майже до її ж будинку. Я тобі більше скажу, я б її назад до міста повіз, бо дуже хотілося дізнатися сам процес кохання між жінками, і тут на найцікавішому місці вона сказала, що ми вже приїхали і далі вона піде пішки. Оце облом! 

– Ех, Валерій, Валерій ... Ти все такий же невиправний ловелас, – сказав, посміхаючись Олег.

– Ти знаєш, коли вона вийшла з машини, а я поїхав по дружину, то всю дорогу думав: ми ревнуємо зазвичай до чоловіків, а така трапиться і кине мене моя Юлька ... Я навіть у думках таке допустити не міг! Приїхав до тещі, почав у дружини про всіх її подруг питати, цілий вечір не відходив від неї. Біда, Олеже, може зруйнувати сім'ю звідти, звідки зовсім не чекаєш, – по-філософськи закінчив свою розповідь Валерій.

Олег щиро засміявся.

– Ось так ти і навчишся цінувати свою дружину. Юлька твоя, вона, взагалі, молодець і не зраджує тобі, принаймні з чоловіками, – з іронією в голосі промовив Олег.

– Та я її ціную і люблю, та тягне мене на ліво. Але це так, заради спортивного інтересу. А ось зраджує мені моя дружина, чи ні – це вже під питанням. Чогось мені ця розмова спокою не дає.

– Та досить, старий, перестань. Все буде добре. Юлька любить тільки тебе одного!

– Вмієш ти заспокоїти. Гаразд, давай про справу. Хто займеться рекламою? Сподіваюсь, ти мені виділиш хорошого фахівця?

– Є в мене на прикметі такий фахівець, тільки ти з нею веди себе пристойно і навіть не думай до неї залицятися.

– Обіцяю! – урочисто промовив Валерій.

Людмила допивала каву, коли увійшла Зіночка.

– Людмило Михайлівно, вас Олег Миколайович викликає, – як завжди бархатистим голосом сказала Зіночка відчинивши двері відділу реклами.

– Вже йду, – сказала Людмила і, нічого не підозрюючи, пішла до кабінету керівника.

– Доброго дня, – привітно сказала вона.

Окрім Олега Миколайовича у кабінеті сидів водій авто, з яким вона нещодавно познайомилася, добираючись попуткою додому. Вона ледве стримувалась від сміху, Валерій з подивом дивився.

– Це ви?! А що ви тут робите?! – здивовано спитав він.

– Ви що, знайомі? – начальник уважно подивився на своїх співрозмовників.

– Ну так. Валерій підвозив мене додому, – і тут Людмила не витримала, вона просто розсміялася від душі.

– Так ви ... – Олег Миколайович явно хотів щось запитати, але зупинився.

Валерій з цікавістю глянув на Людмилу.

«Доведеться все пояснювати. Оце вляпалася!» – подумала Людмила.

– Мабуть, я знаю, про що ви хотіли мене спитати. Відразу хочу сказати, що я традиційної сексуальної орієнтації, – стримуючи сміх, сказала Людмила.

– Я-а-ак?! – Валерій з подивом подивився на неї.

– Ну, ви самі подумайте: я добираюся попутним транспортом, сідаю в машину до невідомого чоловіка, у якого зріст десь метр вісімдесят і вага кілограм сто, міцної статури, сильні руки, голос командний, явно чоловік належить до силових структур. І поруч я, метр п'ятдесят чотири, з вагою 65 кг. Невідомо, що може спасти на думку людині, з якою мені їхати 60 км, та ще й увечері. Тому я вирішила підстрахувати себе, придумавши цю історію, – сказавши це, Людмила посміхнулася.

Олег Миколайович засміявся. Валерій, здавалося, сміявся з себе, але так щиро, що його сміх чути було на пів міста.

– Це ж треба мене так провести, як пацана! А звідки вся ця любовна історія тоді? – запитав Валерій.

– Чистої води вигадка. Моє завдання було розповісти все, до інтиму, тому, що сам процес такої делікатної теми я не знала. Я більше скажу, мені з такими жінками просто не доводилося навіть спілкуватись, не в тому плані, що я їх засуджую. Просто не зустрічала їх і все, – сказала Людмила.

– Олежка, вона нам підходить, якщо такі історії вигадує, та ще й так правдоподібно. Я думаю, наше кафе вона зможе прорекламувати! – сказав Валерій, посміхаючись до Людмили.

– Справа в тому, що для того, щоб якісно зробити свою роботу, мені треба б побувати у вас в кафе. Так я все швидше зроблю. Мені потрібно, так би мовити, поринути в тему.

– Без проблем. Кава за рахунок закладу. Я познайомлю вас зі своєю дружиною – вона ж господиня кафе, – сказав Валерій і подивився на Людмилу, як березневий кіт. Людмила це помітила і їй стало якось не по собі. помітив це й Олег Миколайович.