Осінній поцілунок.

Світлана Цибіна 
Осінній поцілунок 
1 частина 
«Осінь ... А роботи все немає!» – думала Людмила, крокуючи маленьким 
затишним містечком. День був важким, пошук роботи не увінчався успіхом. Вона 
йшла стомлена за останнім оголошенням. Ішла, скоріше, для очищення совісті. Вже 
не те, що працювати не хотілося, просто вже взагалі нічого не хотілося. 
За день вона написала три резюме, але десь там, у глибині душі, розуміла, що 
навряд чи буде робота для неї. Скрізь потрібні були молоді фахівці з вищою освітою 
та досвідом роботи щонайменше п'ять років. Вищої освіти у Людмили не було. Їй 
було вже 51 рік. Залишався досвід. Досвід роботи був, але, на жаль, не той, що був 
потрібний. Рідній культурі вона віддала майже тридцять років творчої діяльності, 
працюючи в основному, звичайним організатором, на що мала документальне 
підтвердження. Залишався останній роботодавець – рекламне агентство «Пантера», 
де був потрібний копірайтер, людина, котра пише рекламні тексти та сценарії. так 
думала Людмила. Проходячи повз парк, вона вирішила, що це останнє оголошення і 
останній день її пошуків. «Не вийшло... так буває. Якщо завтра ніхто не зателефонує, 
то треба їхати додому» – думала вона. 
Несподівано маленький пожовклий листочок приклеївся до щоки. "Осінній 
поцілунок ... Цікаво, що він принесе?" – подумала Людмила. За міркуваннями вона 
не помітила, що прибула до пункту призначення. Рекламне агентство 
розташовувалося у звичайному одноповерховому будинку, позаду будинку була 
величезна будівля, що нагадувала гараж – там знаходилася майстерня з 
виготовлення банерів та великих рекламних вивісок. 
Абсолютно не замислюючись про наслідки останнього на сьогоднішній день 
візиту, Людмила зробила крок у невідомість. Вона опинилася в довгому коридорі з 
невизначеною кількістю дверей і зайшла в перший-ліпший кабінет. Це був кабінет 
секретаря, так вона вирішила. За столом сидів солідний чоловік, акуратно 
одягнений і ідеально поголений, він щось шукав у документах і напружено 
вдивлявся в комп'ютер. «Дивний якийсь секретар, мало того, що це чоловік, так ще і 
не зовсім молодий» – подумала Людмила. 
– Добридень. Я з приводу оголошення про роботу, – сказала втомленим голосом 
Людмила. 
1 – Добридень. Вам потрібно звернутися до Елеонори Станіславівни, – не 
відриваючи погляд від комп'ютера, сказав секретар. 
– А як мені її знайти серед різноманіття ваших дверей? 
– Треті двері ліворуч. 
– Треті, рахуючи вашу, чи треті – від вашої? 
Секретар відвів стомлений погляд і глянув на Людмилу так, ніби вже знав, куди її 
безпосередньо послати. 
– Якщо рахувати з моєї, виходить четверті двері ліворуч. Розберетеся? 
– Мабуть так, до десяти я рахувати вмію, – Людмила різко розвернулася і пішла до 
четвертого кабінету. 
За дверима лунав сміх, колектив був явно позитивний. У кабінеті було п'ять 
столів, на кожному – комп'ютер та інше кабінетне приладдя. Три столи були зайняті, 
два порожні. Колектив був справді позитивний і складався з дівчат, які були не 
ненабагато старші за її доньку. 
– Добридень. Я з приводу роботи. 
– Зараз прийде наша Елеонора Станіславівна. Присядьте, будь ласка, за стіл. 
«І все-таки гарна у нас молодь, принаймні гостинна» – подумала Людмила. За 
дверима почулися кроки, і до кабінету увійшла молода жінка років тридцяти п’яти, у 
строгому костюмі, з гарною зачіскою та охайним макіяжем. 
– Добридень. Мене звуть Елеонора Станіславівна, я – керівник відділу реклами. 
Ви прийшли до нас з приводу працевлаштування? 
– Так. – відповіла Людмила, розглядаючи свою співрозмовницю. 
– Як бачите, наш колектив складається здебільшого з молодих співробітників… 
– Мене це не бентежить, – не давши договорити, відрізала Людмила. 
– Що ж, добре. Тоді заповніть резюме і дайте відповідь на запитання письмово. 
Залиште усе на столі – я потім заберу, – Елеонора простягла кілька аркушів формату 
А-4 і вийшла з кабінету. 
Людмила швидко заповнила резюме та перейшла до питань. Запитання були 
цікавими. 
Перше звучало так: Чому ми повинні саме вас прийняти на роботу? Відповідь 
спала на думку миттєво: Тому що на відміну від вашого молодого перспективного 
2 колективу, я знаю, як створювати рекламу для вікової аудиторії та мешканців 
сільської місцевості. 
Друге питання: Ваші переваги. Відповідь: Я – режисер масових свят і обрядів, тому 
знаю, як подавати інформацію тим самим масам, враховуючи 30-річний стаж роботи 
з людьми. 
Третє: Про що вам каже назва «Пантера»? Відповідь: Рекламна агенція «Пантера» 
– швидко, цілеспрямовано з ентузіазмом. Ваша продукція чи послуги будуть 
користуватись попитом вже сьогодні. 
Четверте: Ваші недоліки. Відповідь: Говорю завжди правду, у кращому випадку, 
промовчу. 
Заповнивши всі папери, вона швидко їх склала, залишила на столі і через п’ять 
хвилин була вже на вулиці. Тепер можна було йти додому, вірніше, не додому, а на 
квартиру до своєї бабуськи. 
Ранок наступного дня не обіцяв жодних змін. Після душу та випитої чашки кави, 
Людмила подивилася з Тимофіївною, господинею квартири, телевізор і почала 
збирати речі. О 12.30 вона має бути на автовокзалі. 
Несподівано пролунав телефонний дзвінок. 
– Добрий ранок! Ви – Людмила Михайлівна? 
– Так, це я. 
– Ми раді вам повідомити, що ви прийняті на роботу з випробувальним 
терміном. Чекаємо на вас о 13.00 на співбесіду. 
– Тимофіївно, Тимофіївно, мене на роботу прийняли! – Людмила увірвалась на 
кухню, де господиня підгодовувала свого улюбленця кота на ім'я Тимур. 
– Ну, слава Богу! А ти зібралася їхати… 
Здавалося, що сама господиня зраділа цій новині більше, ніж Людмила. 
Тимофіївна жила одна, сини були дорослими і вона була вже не тільки бабусею, а ще 
й прабабусею. 
– Ну і де, і ким ти працюватимеш? 
І тут Людмила згадала, що вона забула запитати на яку роботу і ким її прийняли. 
Після недовгих роздумів довелося зателефонувати: 
– Алло. Добрий ранок! Я з приводу співбесіди. Де вона проходитиме? 
– Вулиця Миру, будинок 25, рекламна агенція «Пантера». 
3 Людмила не знала радіти їй, чи ні. Йти, чомусь не хотілося, але робота була 
потрібна. Зрештою, спробувати було варто. 
У призначений час вона вже була в агенції. Проходячи мимо кабінету секретаря, 
вона побачила молоду дівчину, яка перебирала якісь папери. «Цікаво, де старий 
секретар подівся? Напевно, звільнили у зв'язку за віковою невідповідністю», – 
подумала Людмила і пішла до свого кабінету. Там було вже чотири особи. 
– Добрий ранок. Давайте знайомитись, а то вчора якось не до цього було. Мене 
звуть Людмила Михайлівна. 
– Я – Ольга. Точніше, Ольга Володимирівна, – відповіла темноволоса дівчина з 
довгим розпущеним волоссям. 
Поруч із нею за столом сиділо руденьке, явно позитивне диво, з відкритою 
посмішкою. 
– А я – Аліса, тільки не з Країни чудес, навіть не Аліса Мон, а Аліса Бенедиктівна. 
– Іванова Тетяна Іванівна, 27 років, незаміжня, постійно страждаю через 
прізвище та по батькові, особливо при заповненні документів, – весело відповіла 
дівчина з карими очима і стрижкою типу «каре» невизначеного темного кольору 
волосся. 
Залишався молодий чоловік – учора Людмила його не бачила. 
– Сергій, прийшов на співбесіду. 
– Ви теж? Конкуренція зростає. 
Двері відчинилися і в кабінет увійшла Елеонора разом із вчорашнім секретарем. 
Людмила сіла за порожній стіл. 
– Добрий ранок! Це – Олег Миколайович, він тимчасово заміщатиме нашого 
керівника Ігоря Олеговича. А це – Людмила Михайлівна та Сергій Олександрович – 
два претенденти на посаду копірайтера, – сказала Елеонора та додала, – Що таке 
рекламні тексти, слогани і як писати сценарії ви повинні знати. До ваших обов'язків 
також входитиме рерайтинг текстів. Якщо ваша робота буде затребувана, після 
випробувального терміну отримаєте грошову винагороду. За підсумками роботи у 
нас залишиться лише один фахівець. Тепер я познайомлю вас з вашими колегами. 
Ольга Володимирівна – художник-дизайнер. Тетяна Іванівна – графік. І Аліса 
Бенедиктівна – художній редактор. Ви маєте запитання до мене? 
Майбутні копірайтери сиділи тихо, Елеонора продовжила: 
– Якщо виникатимуть питання у процесі роботи – звертайтеся, ми завжди раді 
допомогти. 
4 Олег Миколайович продовжив блискучу промову Елеонори. 
– Сподіваюся, ви швидко знайдете спільну мову з колективом. Перше завдання: 
зробити рекламу молока, вміст жиру 4,8% і пам'ятайте: писати треба лише 
українською мовою. 
– У мене є варіант, – сказала Людмила. 
Вона добре розуміла, що таке молоко у супермаркетах та магазинах не купиш, 
відсоток жиру був надто завищений. 
– Вже? – Олег Миколайович із подивом подивився на Людмилу. 
– Молоко від Менделєєва. 
– Чому від Менделєєва? – запитав він. 
– У кожній чашці – таблиця Менделєєва. Корисні елементи зміцнюватимуть 
організм, а зі шкідливими підвищаться його захисні функції, – випалила Людмила. 
Дівчата тихо засміялися, Елеонора дивилася здивовано, а на обличчі Олега 
Миколайовича тінню промайнула посмішка. 
– В принципі, непогано, але я чекаю більш конструктивних пропозицій, – суворо 
сказав він. 
Людмила розпочала роботу. Прокрутивши кілька варіантів, вона зупинилася на 
одному – «Молочне сузір'я». Тепер треба було відповісти, чому така назва. Відповідь 
була очевидна, виходячи з назви. Друкувати вона не стала – це було довго і, не факт, 
що її варіант буде краще, тому пішла пояснювати все відразу керівництву. Олег 
Миколайович та Елеонора про щось розмовляли біля дверей секретаря. 
– Я до вас, – сказала Людмила, – конструктивна пропозиція готова. Краще все одно 
не напишу. 
– Що ж, проходьте, – сказав Олег Миколайович, відчиняючи двері і пропускаючи 
Елеонору і Людмилу вперед. Всі разом вони зайшли до кабінету відсутнього 
керівника. Олег Миколайович сів у крісло керівника, Елеонора поряд. 
– Ми слухаємо вас, – сказала Елеонора. 
– Отже, назва «Молочне сузір'я». 
– Це як зірочки на коньяку? – запитав Олег Миколайович. 
– Не зовсім. Чесно кажучи, у коньяку та його зірочках я мало розбираюсь – про 
молоко у мене набагато більше знань. Молоко для споживачів може бути різне, 
враховуючи жирність, щільність, кислотність, калорійність. Це вже кілька видів 
продукції. Далі. Одне молоко продавати не так вже й вигідно. Додаймо у 
5 виробництво кефір, сметану, йогурти, ряжанку, масло – ось і вийде молочне сузір'я. 
Кожен продукт має свою зірочку, причому різного кольору. Далі вже робота 
художника та його творчої уяви, я малювати, на жаль, не вмію. 
Людмила договорила, у кабінеті зависла тиша. Їй здалося, що минула вічність. 
Першою свою думку висловила Елеонора: 
– Для початку добре, – сухо відповіла вона. 
– Ми маємо ще вислухати другого претендента, але ми беремо вас на 
випробувальний термін. А сьогодні ви вільні, можете йти додому. – спокійним і 
твердим голосом сказав Олег Миколайович. Його обличчя не випромінювало 
жодних емоцій, але очі... погляд говорив сам за себе. Він був одночасно спокійним, 
зацікавленим і добрим. Людмилі навіть на мить здалося, що він якось усміхався 
поглядом. 
Відкинувши всі свої думки убік, вона пішла до свого кабінету. Дівчата працювали 
і з чогось сміялися, Сергій дивився текст – його варіант був уже навіть надрукований. 
Людмила зібрала свої речі та вирушила до своєї бабусі. Завтра був новий робочий 
день, який розпочинався о восьмій годині ранку. 
Сергій теж був прийнятий на роботу з випробувальним терміном на місяць, про 
це Людмила дізналась наступного ранку.