4

Та я знову помилився. Не в тому, що ми все ж зуміли чимось допекти одне одному. Тут якраз все було навпаки. Катря виявилася свідомою співмешканкою. Тиха, спокійна, непомітна вона не завдавала мені ніякого клопоту. Більше того, вже з першого дня дівчина з власного бажання взялася за прибирання моєї неабияк занедбаної холостяцької квартири. З властивою більшості жіноцтва пристрастю до чистоти та порядку, вона доволі швидко й вправно навела лад у нашому спільному помешканні.

Однак проблем з нею уникнути не вдалося і розпочалися вони з наступного, після нашої вечірньої розмови, ранку. Прокинувшись на світанку і нашвидкуруч поснідавши ми вирушили в місто. Я мав там купу невідкладних справ, Катря поспішала «на пари» в свій університет. Та тільки-но ми вийшли з під’їзду як дівча різко шарпнуло мене за поли мого пальта й злякано прошепотіло:

– Вони тут?

– Хто тут? – не зрозумів я.

– Дружки мого хлопця. Вони слідкують за нами.

Я крадькома оглянувся й відразу переконався, що юнка говорить правду. За якихось десяток кроків за нами дійсно простували два дебелі молодики. Побачивши, що їх помітили, незнайомці підтюпцем перейшли на другу сторону вулиці, проте наміри їх були цілком очевидними. Вилаявшись, про себе, я сердито запропонував Катрі:

– Давай я тебе зараз проведу до твого університету. Вечором, як буду мати можливість, зайду за тобою, а ні викручуйся сама як знаєш.

– Добре, – знічено відповіла дівчина.

Звісно я знайшов можливість зайти вечором за нерозважливою юнкою. Надто вже мене почали «діставати» і цей новоспечений сексуальний «маніяк», і його не надто розсудливі приятелі. Надокучливі молокососи так і напрошувалися на хорошого чоловічого прочухана. Однак першому встрявати в бійку зі шмаркатою шпаною я вважав нижчим власного достоїнства. Тож галантно взявши свою попутницю під руку, на їх очах, гордо продефілював з нею до найближчої кав’ярні. А звідтам, після легкої вечері, до свого помешкання.

Отак повторювалося кожного дня на протязі майже тижня. Ранком я відводив Катрю до університету, вечором забирав її звідтам, потім ми вечеряли в якійсь найближчій забігайлівці, а далі неспішно спацерували містом. Тогочасна погода неабияк сприяла цим нашим дружнім прогулянкам. Навкруги панувала та непередбачувана листопадова осінь, що чи не найбільше подобалася мені: неприборкана, могутня та примхлива пора року. Осінь, котра могла зневажливо пирснути в обличчя колючою мжичкою, і водночас прихильно встелити шлях м’яким килимом опалого листя. Холодна осінь, безжальний вітер якої готовий був пройняти до кісток, і в той же час, романтична осінь, чисте зіркове небо якої створювало відчуття неземної казковості.

Під час цих вечірніх прогулянок ми багато розмовляли. Зазвичай про всякі несуттєві буденні дрібнички. В такі хвилини дівчину було просто не зупинити. Вона говорила й говорила. Про все на світі, відразу і безупинно. Катря розказувала про себе, своє навчання, колишніх сільських друзів, теперішніх університетських приятелів. Ділилася спогадами минулого й сподіваннями на майбутнє. Нерідко довіряла найпотаємніші думки та відчуття свого наївного та довірливого єства.

Зі сторони ми напевне виглядали доволі своєрідною та неординарною парою. Така собі гримуча суміш зі зрілого, статечного мужчини та юної, вродливої дівчинки. Оригінальне поєднання з чоловічої зрілості та дівчачої безпосередності. Незбагненне товариство двох самотніх душ, де вже і не розбереш хто вони: добрі знайомі, хороші приятелі, добрі друзі, чи може вже щось інше…

Та мене якось мало хвилювало те, як ми виглядаємо зі сторони. Тоді мені було просто добре. Слухаючи невгамовне базікання Каті я мимоволі згадував свою юність: таку ж наївну, безтурботну, багатобарвну й щасливу як у цієї дівчини. Прогулюючись з нею вечірнім містом я наче скидав з пліч тягар прожитих років, забував про повсякденні турботи та клопоти, ставав хоч на якусь мить молодшим, відчував дивовижну легкість на душі й радість на серці. Я ніби повертався в ті часи коли довірливо сприймаєш життя у всій красі не задумуючись над тими випробуваннями, що чекають на тебе попереду.

Кожна з цих незабутніх прогулянок супроводжувалася ескортом з дружків «колишнього» моєї супутниці. Та на них ми уваги не звертали. У нас було і без них чим зайнятися, про що поговорити, як гарно провести черговий вечір. Однак вони вочевидь були зовсім іншої думки. Напевне наш веселий вигляд надто когось зачепив «за живе». Одним словом на шостий вечір за нас «взялися» по-серйозному. Ми саме поверталися до мене додому коли біля під’їзду будинку нас перестріли…

Дивно настільки люди можуть бути нерозсудливими та самовпевненими. Не знаю про що думали наші нападники коли зважилися на сутичку зі мною. Напевне думали, що я відразу «напуджу» в штани від одного вигляду їхніх обкурених фізіономій. А може розраховували побити мене своєю кількістю. Та я був готовий до такого розвитку подій, і завбачливо носив в кишені важчезну зв’язку ключів, котру при гострій необхідності можна було використати в якості кастету.

Я не став чекати поки вони почнуть бійку, а наніс удар першим. Мій кулак з блискавичною швидкістю влучив в обличчя найближчого нападника. Почувся хрускіт зламаного носа, навкруги бризнули струмені крові, на землю посипалися вибиті зуби. Ще один удар «під дих» миттєво відправив його в глибокий нокаут. Другого нападника я звалив на землю влучним копняком в пах. Третій – ошелешений побаченим, розсудливо накивав п’ятами. Та четвертого мені все ж вдалося впіймати. Притиснувши його до стіни будинку я загрозливими тоном проказав: