2

Одним словом тодішня нічка у мене видалася те, що треба. Наступний ранок я зустрів ще й ниттям кісток, від незручного ложа, та чималим роздратуванням, через свою вчорашню нерозважливу поведінку. Проте нарікати надто довго на свою недоладну долю було не в моїх звичках. Тож прокинувшись, я швидко привів себе до тями, і почав готувати нехитрий холостяцький сніданок.

Пораючись на кухні вже вкотре згадував вчорашній трафунок в міському парку гублячись в догадках, хто ж ця невідома незнайомка, котру я так «необачно» врятував на свою голову. І роздумуючи над тим, що сталося я раптом вирішив трішки «розіграти» юнку, що безтурботно спала в моїй постелі, і тим самим відомститися завдані нею незручності. 

Зробивши дві філіжанки гарячої кави та кілька канапок, я виклав все це на тацю, і з усміхненим виглядом гордо попрямував до своєї спальні. Незнайомка ще спала, тож мені довелося покласти свою ношу біля постелі, а самому нахилитися і легко поцілувати її в чоло. Від мого поцілунку дівчина стрепенулася, розплющила очі й перелякано зиркнула на мене.

– Доброго ранку, Сонечко! – лагідно промовив я.

– Ти хто? – хриплим голосом вражено поспиталася юнка.

– Овва, – награно-ображеним тоном відповів я. – Вчора, вночі, ти називала мене «мій Принц». 

Незнайомка схопилася за голову й наморщивши чоло спробувала мабуть пригадати перипетії вчорашніх «пригод» пробубоніла:

– Васю – пам’ятаю, Колю – пам’ятаю, як у барі з ними святкувала – пам’ятаю, а вас не пам’ятаю.

А потім наче прийшовши до тями тривожно викрикнула відразу аж два запитання:

– Як я сюди потрапила? Між нами щось було?

Я все ще був злий на незнайомку тому не став розвіювати її найстрашніших підозр та припущень.

– Ну я підібрав тебе на вулиці. Ти була в доволі «пікантному» стані й чіплялася до перехожих. Тож я привіз тебе сюди, до своєї квартири. Тут між нами відбулося те що ти називаєш «щось». Скажу тобі відверто: ти доволі гаряча й неабияк темпераментна «штучка».

Дівчина закрила маленькими долонька своє обличчя приречено прошепотіла:

– Боже, що я наробила.

– Та нічого страшного, – заспокійливим тоном промовив я. – Ти була на просто неперевершена в ліжку. А зараз може, для бадьорості, вип’єш кави?

Незнайомка люто зиркнула на мене, проте від запропонованої кави відмовлятися не стала. Та це й зрозуміло, враховуючи ту дозу спиртного, який вона напередодні прийняла. Вочевидь організм дівчини потребував чималу кількість рідини, щоб загасити наслідки вчорашньої «алкогольної пожежі». Звісно ж канапки в такій ситуації були абсолютно недоречними.

Коли кава була випита юнка благальним тоном попрохала:

– Можна мені хоч лице сполоснути водою?

– Авжеж, ванна справа по коридору. Захочеш ще кави – заходи на кухню. 

Незнайомці насправді конче треба було привести себе до тями, бо вигляд у неї був просто жалюгідний. Кругле, доволі симпатичне личко дівчини, помітно набрякло, густе каштанове волосся розкуйовдилося на голові, під смарагдовими «котячими» очима були розгледіти чорні круги. Цілком закономірні наслідки нещодавнього необдуманого «спілкування» з «зеленим змієм».

Гнів мій якось непомітно вщух і поки незнайомка вмивалася я швидко приготував свій фірмовий засіб боротьби з важким похміллям. Рецепт цього трав’яного чаю моя велика таємниця, та з власного досвіду знаю, що діє він безвідмовно А цьому незнайомка наочно переконатися коли вийшла з ванни. Горнятко гарячого духмяного напитку помітно підняло настрій молодій дівчині. Щічки її розрум’янилися, погляд став більш осмисленим, на вустах здається навіть з’явилася ледь помітна посмішка.

Допивши чай дівча прикурило сигарету і пустивши кілька кілець сизого диму й невинно поцікавилося:

– Ну так може все ж таки скаже як тебе зовуть, Мій Принце?

– Василь, – буркнув я чомусь згадуючи при цьому народну мудрість про те, що горбатого хіба що могила справить. – А тебе, як величати?

– Клеопатра.

– Добре, що хоч не Афродіта, – вирвалось у мене. – Взагалі-то мені зараз ніколи теревенити, збирайся, будемо виходити.

– А і справді, – цвірінькнула «юна Клеопатра» глянувши на крихітній годинник у себе на зап’ястку. – Підкинеш мене до університету на «пари».

– Я б з радістю, – чомусь знітився я – Тільки сам користуюся поки що, виключно громадським транспортом.

– Пхе! – почулося презирлива відповідь нахабного дівчати, коли я вже закривав за нами вхідні двері своєї скромної холостяцької оселі.