1. Квиток

~☆~☆~☆~

Зустріч була призначена на шосту вечора, але вже о п’ятій п’ятдесят я сиділа за нашим улюбленим столиком біля вікна. Я чудово знала: Лізі знову запізниться. Щонайменше на п’ятнадцять хвилин.

За склом перехожі поспішали у своїх справах, а сухе осіннє листя розліталося під їхніми ногами від кожного пориву вітру.

Осінь така дивна пора року. Але в той же час така романтична. Я на сто відсотків обожнюю літо, спеку, коктейлі і засмагу біля моря. Але період помаранчевої осені чарує. Гарні кольори, теплі пледи та стильні  кашемірові пальта у жінок. О, а ще це період теплих напоїв і щирих розмов. Хіба не дивовижно?

— Я знову запізнилася, — біле пальто подруги падає на вільний стілець. — Вибач.

— І тобі привіт, — посміхаюсь. — Я навіть нічого не замовляла, бо передбачила твоє запізнення.

Елізабет виглядає просто приголомшливо. Діловий костюм, ніжно рожевого кольору, ідеально пасує до її засмаглої шкіри.

— Що тобі замовити?

— Жасміновий чай і шматочок шоколадного торту, — промовляю з гордістю.

Лізі сміється і потім прямує до барної стійки.

У нас з подругою є така собі традиція, що той хто запізнюється, той і оплачує рахунок. Саме тому я з таким задоволенням промовила своє замовлення, хоча і сама можу оплатити його.

Мою увагу вкотре привернула вулиця.   Вересневе сонце повільно ховалося за дахами будинків, залишаючи місто в м’якому золотавому світлі. В той час, як всі люди кудись поспішали. Лише декілька незнайомців зупинялися, щоб так само насолодитися красою початку осені.

— Ваш жасміновий чай, міледі, — я не стримую посмішку. — Тортик принесуть згодом.

Лізі сідає за столик навпроти мене і майже одразу робить ковток своєї кави. Ця дівчина залежна від кави. Клянусь, я ніколи не бачила когось, хто так само обожнював цей напій.

— Чому запізнилася? — Торкаюсь пальцями гарячої чашки з чаєм. — У тебе все гаразд?

— Ох, — дівчина важко зітхає, — на роботі повний капець! Скоро новий рік, а це означає, що треба перевірити всі звіти, всі витрати і підрахувати зарплатню… Я готова звільнитися одним днем і поїхати жити у якесь невеличке містечко, щоб мене ніхто не знайшов.

— Я знаю таке містечко… Але ти не оціниш.

— Я не повернуся назад до рідного міста, — подруга корчить незадоволену гримасу. — Краще витримаю каторги на роботі, аніж плітки про весілля з якого я втекла.

Так, це окрема і довга історія. Та я на стовідсоткова підтримую рішення Елізабет.

— Як там твій роман?

Я відводжу погляд, бо останні два дні геть немає натхнення на продовження роману. Мої герої застрягли на моменті зустрічі після довгої розлуки.

— Потихеньку, — роблю ковток гарячого чаю.

Нарешті приносять мій тортик і гарбузові пряники Лізі.

— Брехуха. Ти відвела погляд і хочеш змінити тему!

— Не правда, — обурююсь. — Все дійсно «потихеньку»… Я застрягла на одному місці, але редагую перші розділи.

— Я так і знала, що мій подарунок буде для тебе корисним.

Лізі починає копирсатися у своїй сумочці, а потім дістає звідти якийсь квиток.

— Що це?

— Запрошення у Книжковий клуб, — гордо простягає мені. — Зустріч завтра о першій годині дня.

— Я не можу… Не знаю, що там робити… Та і книгу я точно не читала, яку будуть обговорювати!

Чомусь шукаю причини аби туди не йти. Я не дуже люблю нові компанії, а тим паче коли я навіть не підготовлена.

— Я знала, що ти так скажеш, — хитро посміхається. — Тому підготувала декілька аргументів. Перший – тобі треба змінити обстановку. Другий – вони завтра лише будуть обирати, що читати. І третій аргумент, цей Книжковий клуб організовує Олівія.

Мій погляд моментально падає на квиток. Там дійсно написано «Олівія Пінко».

— Як ти його здобула?! — Беру до рук квиток. — Я не встигла забронювати місце, бо їх розкупили за лічені хвилини.

— Подарунок від одного з клієнтів, — підморгує мені. — Хто найкраща подруга?

— Стовідсотково, це ти!

Я ще раз глянула на квиток, аби переконатися, що точно тримаю його у руках, і це не сон.