Фінал

Емма довго не могла заснути після трансляції Лео. Його слова розривали її навпіл: серце тягнулося до нього, але сумніви ще гризли душу. Наступного ранку вона все ж зібралася з духом і вирішила розставити крапки над «і».

В університеті вона підійшла до Аліни.
— Ти казала, що Лео був з іншими. Доведи це, — голос Емми тремтів, але в ньому звучала рішучість.

Аліна лише посміхнулася своїм холодним усміхом.
— Тобі цього достатньо, Еммо? Моїх слів? Якщо ти так сумніваєшся в ньому, може, ти й сама не впевнена у своїх почуттях?

Емма відчула, як щось у ній обірвалося. Вона зрозуміла: Аліна не мала доказів. Лише слова, лише отрута. І вона сама дозволила їй отруїти своє серце.

В ту ж мить у коридорі з’явився Лео. Він виглядав блідим після хвороби, але його очі палали. Побачивши Емму, він зупинився, наче світ завмер.

— Нам треба поговорити, — тихо сказав він.

Вони вийшли на двір, де вже кружляло осіннє листя.

— Ти дивилася мій ефір? — запитав Лео.

Емма кивнула, очі наповнилися слізьми.
— Так. І я повірила… але ще більше я зрозуміла, що помилялася, слухаючи інших. Я хочу довіряти тільки тобі.

Лео зробив крок ближче, його руки обережно торкнулися її плечей.
— Це все, що мені потрібно. Лише ти й наша правда.

Вона не витримала й обійняла його, пригорнувшись так міцно, ніби боялася втратити знову. Лео нахилився й ніжно поцілував її губи.

Десь неподалік стояла Аліна, стискаючи кулаки. Її план провалився. Ліо ж, побачивши сцену, лише зітхнув і відвернувся — тепер він розумів, що серце Емми належить тільки братові.

А осінь кружляла золотим листям, ховаючи під собою всі образи й страхи. Починався новий етап їхньої історії — уже чесної, справжньої, вистражданої.

І вперше за довгий час Емма відчула спокій: вона зробила свій вибір.