Розділ 20

Емма йшла коридором, намагаючись виглядати спокійною, хоча в середині все ще гриміло від учорашньої сварки з Ліо. Він знову говорив, що їй не можна довіряти Лео, що той грається з усіма дівчатами. І хоч вона намагалася не показувати цього, слова Ліо все ж глибоко в'їдалися в її свідомість.

А тут ще й він сам — Ліо. Занадто уважний, занадто усміхнений. Він ніби вирішив довести їй, що справжній друг і справжній чоловік — саме він, а не Лео. Його погляд довше затримувався на ній, голос ставав м’якшим, а іноді навіть занадто ніжним. Емма відчувала, як навколо неї починається дивна напруга.

— Ти знаєш, — раптом сказав Ліо, — може, тобі варто більше звертати увагу на тих, хто справді поряд. А не бігати за тими, хто сидить вдома і навіть не пояснює, що з ним.

Емма здригнулася. Вона знала, що Лео справді хворіє — Ліо сам передав їй ці новини. Але тепер їй здалося, що у словах Ліо є прихований підтекст, ніби він натякав, що Лео просто вигадує.

— Ліо, — тихо відповіла вона, — я сама розберуся.

Він усміхнувся так, що від цієї усмішки їй стало ще тривожніше.

Емма почала відчувати, що за її спиною розгортається щось більше, ніж просто сварки й непорозуміння. Ліо починав симпатизувати їй, і робив це все більш відкрито.

А Лео… залишався вдома, хворів і навіть не здогадувався, що в його відсутність усе може змінитися.

Лео лежав у ліжку, згорнувшись у ковдрі. Голова розколювалась, тіло було слабким. Він ледве підвівся, коли почув стукіт у двері.

— Заходь, — хрипло промовив він.

До кімнати зайшов Ліо з надто впевненим виглядом. У руках він тримав чашку чаю.

— Тобі краще пити щось гаряче, — кинув він майже байдуже, ставлячи чашку на стіл. — Новини є, до речі.

Лео підняв на нього втомуватий погляд.
— Які ще новини?

Ліо хитро примружився, наче смакував кожне слово.
— Емма… останнім часом віддаляється. Вона ніби перестала довіряти. І, знаєш, здається, вона вже починає ставитися до мене зовсім інакше. Може, зрозуміла, що я поруч завжди, а не зникаю, як деякі.

Лео напружився, ковдра зсунулася з його плечей.
— Що ти мелеш? — голос його став різким, хоча сил майже не було.

— Я нічого не мелю, я просто кажу правду, — знизав плечима Ліо, удаючи байдужість. — Учора вона сама сміялася з моїх жартів, слухала уважно… Та й, здається, починає усвідомлювати, хто для неї справді важливий.

Серце Лео боляче стиснулося. Він розумів, що Ліо грає, але слова все одно різали душу.

— Якщо ти брешеш… — тихо прошепотів Лео, стискаючи кулаки, — я тобі цього не прощу.

Ліо лише посміхнувся й вийшов з кімнати, залишивши його наодинці з тривожними думками.

Лео вже не міг просто лежати. Навіть хвороба здавалася дрібницею в порівнянні з тим, що він відчував зараз. Йому потрібно було дізнатися правду.

Кімната була тихою, лише тік-так годинника дратував хворе серце Лео. Його думки плуталися, і він більше не витримав. Узяв телефон, натиснув «прямий ефір».

— Всім привіт, — голос був хрипкий, але щирий. — Так, я трохи хворію, але зараз не про це…

Повідомлення сипалися в коментарях:
«Лео, бережи себе!»
«Що сталося?»
«Де Емма?»

Він провів рукою по обличчю й сумно усміхнувся.
— Знаєте… інколи здається, що ти віддаєш усе серце людині, а потім — вона починає сумніватися. Чи в тобі, чи в ваших почуттях. І найгірше — коли хтось третій намагається влізти між вами.

Глядачі завмерли, коментарі зупинилися на кілька секунд.

— Я не буду приховувати: так, я кохаю її, — його голос зірвався, очі блиснули вогнем. — Емма для мене — більше, ніж просто дівчина. Вона мій світ. Але… здається, мій брат вирішив грати свої ігри. І я не знаю, що він їй наговорив.

— «Тримайся, Лео!»
— «Ми з тобою!»
— «Емма має знати, як ти страждаєш…»

Лео глибоко вдихнув.
— Я не хочу виглядати жалюгідним. Просто… мені важко мовчати. Якщо вона дивиться — хай знає: я не відступлю. І ніякі слова, навіть від близьких, не змусять мене перестати боротися за неї.

Він вимкнув трансляцію, відкинув телефон на подушку й уперше за довгий час відчув полегшення — він сказав уголос те, що душило його зсередини.

Лео ще не вимикав трансляцію. Йому кортіло вилити все, що накопичилося.

— І ще… — він підняв очі в камеру, його погляд був різким, майже розгніваним. — Є люди, які отримують задоволення, коли руйнують чуже щастя. Вони можуть усміхатися, робити вигляд, що турбуються… але насправді їхня мета — посіяти сумніви. Я думаю, ви знаєте, про кого я зараз.

В коментарях хтось одразу написав: «Це про Аліну?»

Лео не відповів прямо, лише гірко всміхнувся.
— Я не хочу більше називати її ім’я. Вона зробила своє. Але хай знає — мої почуття не настільки слабкі, щоб вони могли зникнути через чиїсь плітки.

Він подивився в камеру ще кілька секунд, ніби звертався безпосередньо до тієї єдиної людини.
— Еммо… якщо ти це дивишся, знай: я не зраджував і не зраджу. Ти для мене — усе.

Телефон завис від кількості повідомлень, але Лео, нарешті, вимкнув трансляцію, звалившись на подушку.

Тим часом у кімнаті Емми…

Вона сиділа на ліжку, згорнувшись під ковдрою, і прокручувала стрічку. І раптом у рекомендованих вискочила трансляція Лео. Серце здригнулося. Вона натиснула «переглянути» й завмерла.

Його голос, трохи хриплий, наповнив кімнату. Кожне слово било прямо в душу. Особливо ті, де він говорив її ім’я.

Сльози самі з’явилися на очах.
— Лео… — прошепотіла вона.

Але одразу ж у голові сплив голос Аліни: «Він бреше. Коли тебе не було, він був з іншими…»

Емма стиснула телефон у руках. Вона була розгублена: серце хотіло бігти до Лео, але слова Аліни все ще не відпускали.