Розділ 13 Ректор

Наступного дня в інституті атмосфера була звичайною: шумні розмови в коридорах, сміх однокурсників, шелест сторінок конспектів. Емма з’явилася після хвороби — ще трохи бліда, але з усмішкою. В руках тримала книжки, які приніс їй Лео, і саме збиралася йти на пару.

Раптом перед нею з’явилася Аліна. Зовні — спокійна, навіть лагідна, хоча в очах блиснув ледь помітний вогник.

— Привіт, Еммо, — сказала вона з несподіваною ніжністю. — Я рада, що ти вже одужала. Знаєш… я, мабуть, занадто різко реагувала останнім часом. У мене просто був важкий період. Може, почнемо все з чистого аркуша?

Емма здивувалася. Вона пам’ятала злісні погляди Аліни, чула плітки, але слова звучали щиро. І хоч щось у серці підказувало бути обережною, вихованість узяла гору.

— Привіт… ну, гаразд, давай, — несміливо відповіла Емма. — Я не хочу ворогів.

Аліна широко всміхнулася, немов полегшено:

— От і чудово! Давай після пар підемо в кав’ярню разом? Поговоримо, трохи розвіємося.

Емма кивнула, ще не знаючи, що за цією раптовою «дружбою» ховається зовсім інше. Аліна ж у думках уже будувала план: завоювати довіру, а потім завдати удару в найслабше місце.

А зі сторони, у кінці коридору, Лео непомітно спостерігав за цією сценою, і тривога повільно огортала його серце.

Емма стояла біля розкладу, проводячи пальцем по списку. Її очі раптом засвітилися, коли вона побачила напис: «Спільна пара з групою Ліо і Лео».

— О, чудово! — тихо прошепотіла вона й майже вистрибом побігла до спортзалу.

Сьогодні була фізкультура. Емма спеціально обрала новий спортивний костюм — чорний з тонкими білими лініями, що ідеально підкреслював її фігуру й робив її ще більш привабливою. Волосся зібрала у високий хвіст, на щоках — легкий рум’янець від хвилювання.

Вона зайшла до спортзалу, й одразу відчула, як десятки поглядів звернулися до неї. Хлопці з групи Ліо й Лео, один за одним, почали штовхати ліктями один одного, перешіптуючись.

— Це новенька з іншої групи?
— Та ні, то Емма.
— Краса яка!

Їхні погляди ковзали по ній, і Емма трохи ніяковіла, але намагалася не показати цього.

А Лео, який стояв трохи осторонь разом із Ліо, побачив, як усі хлопці роздивляються Емму. В його очах блиснула іскра ревнощів. Він різко піднявся з лавки й голосно кинув:

— Гей, хлопці, досить витріщатися! — його голос лунав різко й твердо. — Займіться справою, а не мріями.

У залі настала коротка тиша. Дехто з хлопців незадоволено пирхнув, але погляди все ж відвели.

Емма здивовано глянула на Лео. Її щоки запалали — і не лише від сорому. У грудях щось тепло защеміло: він захищав її, навіть не вагаючись.

Ліо, який стояв поруч, лише хитро посміхнувся, кинувши братові під ніс:

— Ну-ну, ревнивий ти мій.

Лео зиркнув на нього, але нічого не відповів. Його погляд знову зупинився на Еммі.

Емма, ніби не помічаючи чужих поглядів, стала на середину залу й почала розминку. Вона спеціально рухалася граційно, чітко повторюючи вправи — розтяжка, нахили, махи руками. Її спортивний костюм підкреслював кожен рух, і навіть дівчата з інших груп кидали заздрісні погляди.

Лео не зводив з неї очей. Його серце калатало швидше, ніж зазвичай, і він відчував, що будь-яка хвилина без неї здається втратою. Ліо, навпаки, спостерігав спокійно, з легкою усмішкою: він розумів, що брат уже по вуха закоханий.

І тут двері спортзалу різко відчинилися. У приміщення увійшов ректор університету — високий чоловік у темному костюмі, із серйозним поглядом. Усі студенти одразу знітилися, перестали жартувати й розмовляти. Навіть викладач фізкультури здивовано випрямився.

— Добрий день, молодь, — гучно промовив ректор, проходячи залом. — Я вирішив особисто перевірити, як проходять заняття. Осінній семестр вимагає від вас максимальної дисципліни й уваги.

Його погляд раптом зупинився на Еммі. Вона саме робила нахили вперед, і в цю мить виглядала настільки зосередженою й гарною, що ректор навіть зробив невелику паузу.

— М-м, бачу, що є студенти, які ставляться до фізичної підготовки серйозно, — промовив він, і кілька студентів зиркнули на Емму.

Дівчина відчула, як щоки налилися рум’янцем, але вона зібралася й лише чемно кивнула.

А Лео, стоячи поруч із братом, стискав кулаки. Йому зовсім не подобалося, що навіть ректор звернув на неї увагу.

Ліо, помітивши це, прошепотів:
— Ох, братчику… тебе ревнощі скоро з’їдять.

Лео зітхнув, але нічого не відповів, тільки ще раз поглянув на Емму, яка випрямилася й усміхнулася викладачу.

Ректор зробив кілька кроків уперед і, зупинившись посеред залу, обвів усіх уважним поглядом.

— Сьогодні, — промовив він, — ми перевіримо вашу командну роботу. Для цього я призначаю відповідальну за групу… — його погляд знову впав на Емму. — Тебе, Еммо.

У залі пролунав подив:
— Її?
— Та вона ж тільки після хвороби!

Емма розгубилася, але все ж кивнула:
— Добре, я постараюся.

У цей момент двері спортзалу знову відчинилися, й у зал зайшла Аліна. Вона й гадки не мала, що ректор — дядько Емми. Побачивши, що вся увага прикута до суперниці, вона скривилася й голосно сказала:

— Вибачте, можна слово? — і навіть не чекаючи відповіді, продовжила. — Ви, мабуть, не знаєте, але Емма постійно привертає до себе увагу. Вона… вона робить вигляд, що краща за інших, а насправді…

Ректор підняв руку, зупиняючи її. Його обличчя стало серйозним, навіть холодним.

— Досить, — різко обірвав він. — Аліно, так? Я знаю, що відбувається, більше, ніж ти думаєш. І знай: Емма — моя племінниця.

У залі знову настала тиша. Хтось навіть здивовано видихнув.

Ректор продовжив:
— І я не дозволю, щоб її принижували чи ображали. Вона призначена відповідальною не тому, що моя родичка, а тому, що вона заслуговує цього.

Аліна зблідла. Вона відступила на крок, а в її очах спалахнула лють, змішана з приниженням. Вона зрозуміла, що перед усіма втратила позицію.

Емма ж опустила голову, намагаючись не показати усмішки. Усередині її серце тріпотіло: дядько знову став на її бік, та ще й так публічно.