Розділ 8 — Секрет Емми

Новий день у коледжі почався так само, як завжди: шум у коридорах, поспіх на пари, запах кави з автомату. Та для них трьох усе вже було інакше. Кожен погляд, кожне слово після книги здавалося важчим, ніж звичайно.

Аліна відчувала це відразу: Емма поводилася дивно. Вона сміялася голосніше, ніж треба, намагалася не зустрічатися з нею поглядом і весь час крутила ручку в руках. Ліон же залишався стриманим, як завжди, але його присутність була для Емми майже нестерпною — це видно було з кожного її жесту.

І тоді, під час великої перерви, усе стало явним.

У коридорі, де збиралися студенти, хтось із дівчат голосно випалив:
– Ти чула? Емма закохана в Ліона!

Сміх прокотився натовпом. Хтось підхопив, хтось почав нашіптувати. І за кілька хвилин про це знали вже всі.

Емма почервоніла, мов осінній лист. Вона кинула гнівний погляд на дівчат, але нічого не заперечила.

Аліна стояла поруч і відчула, як у грудях щось стискається. Вона не очікувала цього — принаймні не зараз, не тоді, коли на кону стояла зовсім інша небезпека.

Ліон спокійно зібрав книжки й сказав тільки одне:
– Це не те місце й не час для подібних розмов.

Але його очі на мить ковзнули по Еммі — і цього вистачило, щоб усі навколо завмерли.

Аліна відчула, як земля під ногами хитнулася. Бо тепер таємниці торкнулися не лише книги й річки. Вони торкнулися сердець.

У коледжі гул стояв ще зранку. Коридорами ширилися чутки, а кожен другий обертався на Емму, щойно вона проходила повз. Вона відчувала, як серце калатає у грудях, але намагалася тримати голову високо.

— Це правда? — прошепотіла одна з одногрупниць подрузі, думаючи, що Емма не чує. — Вона закохана в Лео!

Ці слова відлунювали в її вухах, наче дзвін. Вчора вона мріяла про тихе щастя й маленьку таємницю, яку носитиме в серці. А сьогодні — вся група знала про її почуття.

На перерві вона сховалася в бібліотеці. Тиша мала би заспокоїти, але всередині бушувала буря. Вона кляла себе за те, що не зуміла приховати поглядів, які занадто часто ковзали за Лео.

Раптом двері відчинилися. На порозі стояв він — Лео. Його погляд був спокійний, але уважний.

— Еммо, можна хвилинку? — його голос звучав м’яко, і від цього вона відчула, як ноги стали ватяними.

Вона кивнула, намагаючись виглядати спокійно. Він сів поруч, залишивши між ними маленьку відстань.

— Я чув… — він зупинився, наче підбирав слова. — Те, що всі говорять. Це правда?

Емма закусила губу, не знаючи, чи варто відповідати. Вона боялася сміху, відмови, чужих слів, які розіб’ють її серце. Але коли зустрілася з його очима, щирими й теплими, слова вирвалися самі:

— Так. Це правда.

У бібліотеці стало тихо-тихо, навіть годинник ніби зупинив свій хід. Лео не відвів погляду. І тоді, після довгої паузи, він усміхнувся.

— Знаєш, я радий, що ти сказала це. Бо, здається, я теж відчуваю щось подібне.

Емма завмерла. Серце пропустило удар. Усі чутки, всі погляди — все це вмить перестало мати значення.

Вікно бібліотеки виходило прямо на алею, де дерева скидали свої золоті й багряні листки. Осінь ніби розстелила килим для тих, хто наважився зробити крок назустріч щирості.

Емма відчувала, як її щоки палають після слів Лео. Вона сиділа, намагаючись переварити все, що почула. Йому теж подобається вона. Це здавалося нереальним.

— Можемо пройтися? — тихо запропонував Лео, і вона мовчки погодилася.

Вони вийшли на двір. Повітря було прохолодним, свіже листя кружляло в танці, падало їм під ноги. Дорога вела до невеличкого кам’яного мосту через ставок. Саме там Лео зупинився.

— Ти знаєш, я довго не наважувався сказати… — він підняв погляд, у якому світилися щирість і тепло. — Але, мабуть, осінь завжди відкриває те, що приховуєш у серці.

Емма всміхнулася. Їй хотілося сказати тисячу слів, але вони застрягли десь у грудях. Замість цього вона зробила крок ближче.

Листя облітало, вкривало камінь під ногами. Лео обережно торкнувся її руки. Вона не відвела. І вже за мить він нахилився, їхні губи зустрілися в теплій, ніжній поцілунковій обіцянці.

Цей поцілунок був легким, як осінній вітер, але водночас глибоким, наче сповідь.

Осінь зберігала їхній секрет, а світ, здавалося, зупинився на мить, дозволяючи їм бути просто двома людьми, що знайшли один одного.