Розділ 4

Після смачного обіду та короткого відпочинку на килимку Капітан Дружок відчув у собі новий приплив сил. Час було переходити від вільних мандрів до важливої частини капітанських обов'язків — тренувань.

​У цей момент на подвір'я вийшла Аня. У руках вона тримала щось дуже смачненьке для заохочення, а на її обличчі сяяла усмішка. Вона одразу помітила блиск у капітанських очах і зрозуміла: сьогодні пес налаштований на продуктивну роботу.

​— Ну що, Капітане, покажемо, на що здатен найкращий дослідник осені? — лагідно сказала вона, стаючи на доріжку серед опалого листя.

​Капітан підстрибнув і одразу сів чітко навпроти, випроставши спину та максимально зосередившись. Перша команда не змусила себе чекати:

— Сидіти!

Капітан завмер, ніби статуя. Жоден вус не ворушився. Він пильно стежив за кожним рухом руки, знаючи, що за ідеальне виконання обов'язково буде нагорода.

​— Розумник! А тепер — до мене!

Пес із радісним гавком зрився з місця, вибиваючи лапами фонтани золотих листочків, і миттєво опинився біля Ані, заглядаючи просто в очі з виразом чистого обожнювання.

​Далі була команда «Торкнись!» — і чорний вологий ніс упевнено торкнувся долоні. Аня сміялася, хвалила його за кожне вдале рух, а Капітан почувався справжнім професіоналом, який може виконати будь-яке завдання у світі.

​Коли тренування завершилося, вони обидва присіли відпочити на ґанку. Осіннє сонце м'яко зігрівало спину, вітер ледь помітно гойдав гілки дерев, а Капітан гордо поклав голову на коліна Ані, задоволений тим, що цей день провів із користю та поруч із найкращою людиною.