Розділ 3

Запах із кухні ставав усе наполегливішим і спокусливішим. Це був не просто аромат обіду — це був справжній заклик до повернення. Капітан Дружок зробив кілька глибоких вдохів нісом, остаточно визначивши координати джерела смакоти.

​Звісно ж, великі дослідження вимагають енергії, а який же капітан без надійного підкріплення?

​Він різко розвернувся і попрямував назад до будинку, урочисто крокуючи крізь опале листя. Кожен його крок супроводжувався гордим попискуванням і потьохкуванням гілочок під лапами. По дорозі він навіть зробив коротку зупинку біля ґанку, щоб перевірити, чи всі решта мешканців двору дотримуються порядку. Кіт нікіс  саме сидів на сонечку й ліниво мружився, ніби хотів сказати: «Ну що, мандрівнику, знову патрулюєш осінні володіння?»

​Капітан лише коротко й авторитетно кивнув йому у відповідь — мовляв, робота кипить, ситуація під контролем.

​Коли двері прочинилися, і на порозі з'явилося знайоме обличчя, Капітан уже сидів біля миски з максимально серйозним і відданим виразом морди. Усі його попередні пригоди, стрибки за білочками та секретні втечі миттєво розчинилися в повітрі. Зараз він виглядав як найбільш зразковий, чемний і голодний пес на світі.

​— Ого, та ти сьогодні справжній підкорювач осінніх доріг, — лунав теплий голос, коли в миску падало щось неймовірно смачне.

​Капітан Дружок швидко розправився з частуванням, задоволено облизнувся і вмостився на своєму улюбленому килимку біля ніг. За вікном усе ще кружляв золотий листопад, вітер гойдав гілки дерев, а в теплі та затишку спав втомлений, але неймовірно щасливий дослідник.

​День видався на славу. А попереду на нього чекали нові ночі, сни про великі стежки і, звісно ж, завтрашній ранок із його новими таємницями...