Розділ 16

Люди Омара обсіли Богдана, немов мурахи свою здобич. Козак намагався вирватися, але сили були неспіврозмірні. Зрештою обличчя Богдана опинилось на прохолодній плитці обабіч ніг паші.

– Я роблю тобі послугу, невірний, – усміхнувся Омар.

Він помахав рукою і жінка в саду відповіла взаємністю.

– Що ж це за послуга така?! – шипів Богдан, плюючись слиною з кров’ю. – У нас була угода! Ти обіцяв! Обіцяв і не виконав! Брехун!

– Бачиш, – зітхнув Омар так, немов би йому було важко говорити, – те, що я говорив про урусів – щира правда. Мало того, мені дуже подобаються ваші жінки. Ця одна з них. Вона вже не християнка. Але залишається жінкою, яку я кохаю. І, як будь-яка жінка, хоче відчути материнське тепло. Подарувати цю любов комусь. І я, як кохаючий чоловік маю подарувати їй таку можливість. Тому... твоя донька тепер, можна сказати – моя донька. Ти запитував, що ж це за послуга така. З радістю відповім. Я дозволив тобі ще раз побачити її. Це по-перше. По-друге – ти будеш знати, що твоя донька не ростиме в нужді і не зароблятиме на життя продаючи своє тіло. Вона стане забезпеченою і, мало того, привабливою нареченою в майбутньому. А я зі свого боку обіцяю знайти їй достойного нареченого.

– Чого вартує твоє слово? Ламаного гроша і того ні, – загарчав Богдан. – У нас була угода.

– Так, була, – погодився паша. – Але подумай, невірний, – Омар опустився навпочіпки, – ти без явних вагань пожертвував другом, заради доньки. Чому вважаєш, що я не готовий піти на обман чи підступ, заради щастя коханої людини? Мало того, якщо це ще й приносить мені подвійну вигоду, – він хмикнув, знизав плечами і перевів погляд на жінку.

– То на що чекаєш? Чому не вб’єш?

– О! Я безумовно зробив би це без зволікань. Кому, як не мені знати, – Омар продемонстрував культю, – якою кривавою може бути помста. Але ти погано слухаєш, коли я говорю. Я – людина прагматична. Особливо, якщо підвертається можливість заробити. Девлет-паша. Пам’ятаєш такого? Так, це саме той, якому ти відтяв руки. От, він поспішає із Ак-Мнечеті. Паша, коли дізнався про тебе, запропонував цілий статок. Я ж зміг йому відмовити лише в одному – він не забере тебе до Криму. Я мушу побачити твою смерть. Хочу переконатись, що колись ти не повернешся з мечем, для помсти.

– Щоб ти здох, виродку!

Богдан доклав зусиль, щоб вивільнитись, але його ще сильніше притиснули обличчям до долівки і закрутили руки так, що козак засичав від болю.

– Тільки після тебе, – звівся на рівні ноги Омар і самовдоволено схрестив руки на грудях. Він дивився на жінку з Орисею, які й досі бавилися в тіні оливкових дерев. – І ще... так би мовити, нехай буде для тебе від мене невелика приємність. Щодо твого сина, як там його... Северина... Дивні у вас все ж імена трапляються. Він стане воїном. Думаю, ти б цього хотів. Якщо він хоч на йоту схожий на тебе, то здобуде і славу, і визнання. Яничари – одні з кращих вояків у Османській імперії. А у Варні їх вишколюють мало не бездоганно.

Богдан, якби міг, звернув би шию цьому осману, але залишалось лише картати себе за недалекоглядність.

– Ну і погані новини для тебе наостанок. Твоїм друзякам – урусу і тому кримчаку також не утекти. Не надійся на їхню допомогу. Якщо до цього часу я призупинив полювання на вас, то тепер я збільшу винагороду за їхні голови вп’ятеро. Ще й загін власних людей доведеться відправити. Думав усе обійдеться без того, щоб наводити бучу в Синопі, сподівався, ви припретеся усі разом. Але вже, як є...

– Та пішов ти...

– Піду, – задумливо відповів Омар і повільно почав спускатися східцями. – Заберіть його. За грати. В темницю.

Богдан зібрав усі сили і ще раз спробував вивільнитись, але відчув один-за-одним два удари. Бити держаком списа поблизу скроні. Гаряча кров почала заливати око. Все навкруги поплило і останнє, що почув Богдан непритомніючи, були слова Омара:

– Обережніше, йолупи! Не вбийте його швидше, аніж це потрібно.