Розділ 14

Певний час їхали мовчки. Богдана поглинули думки, що роїлись у голові, немов бджоли у вулику. Василь же не хотів виривати побратима з цього стану. Дав час залишитися наодинці з роздумами. Немова знав Богдана краще, аніж будь хто на світі. Заради нього був готовий на все. І тепер підтримає будь яке його рішення. Так, він міг дати пораду, і Богдан обов’язково взяв би її до уваги, але це було ще не на часі.

Козакам було, що обговорити. Занадто багато запитань, а зустріч з Омаром та Махмудом додала їх ще більше. Здавалося, що все досить просто — притягнути ледь живого Вафу і забрати Орисю.

—Наскільки сильні вагання? — запитав Василь, коли відчув Богданович погляд на собі.

—Не настільки великі, як ти думаєш. Вибір досить очевидний.

—То що ж тебе турбує?

—Якось не все складається у моїй голові. Два магнати з десятками, а то й сотнями озброєних людей у себе на службі, аж трясуться, лиш почувши ім’я Вафа. Що їм може заподіяти поранений кримчак у місті, яке вони контролюють. Є ж безліч варіантів, щоб з ним покінчити. А, якщо й ні, то подивись на садибу в якій ми були. Це ж хай і невелика та все ж фортеця. Скільки потрібно людей, щоб її взяти? Тисяча? Дві?

—Слушно мислиш, — погодився Василь. — Можливо розповіді Омара про співпрацю з Вашою та братом всього лиш вигадка?

—Це неважливо, — махнув рукою Богдан. — Для мене немає жодного значення, хто правий, а хто ні. Я не суддя. У них моя донька. І відомості про Северина. От, що важливо. Я не прибув сюди, щоб вирішувати суперечки османів.

—Вагаєшся, який бік обрати? Як вчинити вірно?

—Вірно — повернути дітей додому. А от зі стороною справді незрозуміло. Ніби й на поверхні все, та це лише на перший погляд. Вафа лише виглядає простакувато, але макітра в нього варить. І він це довів у Кафі.

—Я скажу так — потрібно брати Вафу і везти до Омара та Махмудом, — звично прикусив нижню губу Немова. — В далі, нехай мастять собі голови. Нехай гризуть один одному горлянки. Ми ж заберемо Орисю і попрямуємо за Северинком. Мурат вільний вирішити, як йому бути далі.

Богдан зітхнув у відповідь.

—Згоден з тобою. Честь повинна залишатися честю. Та зараз моя честь — порятунок дітей.

—Отож бо й не варто себе гризти за інше, — похлопав по плечі побратима Василь.

Залишок дороги їхали здебільшого мовчки. До хижі нагодились ближче вечора. На порозі їх зустрів Мурат.

—Не очікував нас знову побачити? — іронічно усміхнувся Богдан.

—Лихе не гине, — хмикнув кримчак.

—Твоя правда, — Богдан у відповідь вказав кивали голови на Мурата.

—Вам варту про дещо знати, — Романов рукою кримчак. — Вафа розповів дещо.

—З кожним разом все цікавіше та цікавіше, — спішився Богдан.

Вафа переповів козакам те, що розповідав до того Мурату. Богдан з Василем перезирнулись. Певний час вони вагалися, чи вартує ділитися власними знаннями про конфлікт Вами з Омаром та Махмудом. Немова не став втручатись і дав можливість Богдану обрати, як діяти далі. І той обрав до кінця щирим.

—Ми чули трохи іншу історію, — потер потилицю Богдан. І перш ніж Вафа спромігся сказати хоча б слово виправдання чи заперечення, козак зупинив його характерним жестом руки. — Неважливо. Що ти можеш запропонувати? Мене цікавлять твої подальші плани та дії.

—Я планую залишитись живим, натужно усміхнувся Вафа. — Хотілося б принаймні.

—Не дуркуй, — насупився Немова. — Не час.

—Гаразд, — здоровань кивнув. — Нажаль я не маю важелів впливу на вас. Та й зараз не у тому стані, щоб вам хоч якось протистояти.

—Досить вже город ти все на купу! — розлютився Богдан.

—Що мені робити? Усі козирі на руках у Махмуда та ОУН-УПА. Що я можу тобі запропонувати, круче? Якби твої діти були у мене, ти б не вагався з вибором сторони.

—Не вагався, — закивав козак.

—Непогано, але... — Вафа розвів руками. — Твій хід.

—Трясця! — Богдан малюнка і подався на вулицю.

На дворі власне вечоріло і дрібні зорі почали з’являтися на темно-сірому небі. Козак походжав туди-сюди, протираючи задумливо потилицю. Ані Мурат, Ані Василь не вийшли до нього. Дали йому час побути наодинці зі собою. Зраештою Богдан, після певного часу роздумів, повернувся в середину.

—А що б ти зробив на моєму місці? — запитав він у кримчака.

Вафа скривився, змінюючи положення із лежачого на сидяче. Здоровань зітхнув.

—Не буду привити душею. У мене немає дітей, тому і не можу сказати, що розумію, що таке батьківська любов. Та все ж я мав брата, за якого готовий був віддати життя. І тепер, заради помсти, з легкістю розпродають з ним. Саме тому я готовий допомогти повернути тобі дітей. А щоб тобі було легше прийняти рішення, скажу — якщо б на коні стояло б життя когось із моїх рідних, я без вагань відав би тебе у жертву.

Богдана відняло мову. Брови від здивування стрибнули високо на лоба. Чого-чого, а такого Богдан не сподівався почути. Він озирнувся, кинув погляд на Василя, але той лише знизав плечами. Мурат виглядав звично для себе — стояв обпершись на стіну з безтурботним виразом обличчя.

Богдан опустився поруч з Вашою.

—Що я можу зробити для тебе?

—Дай трохи часу. Лише кілька днів, щоб я набрався сил.

—Сподіваєшся, що зможеш дотягнутися до Омара та Махмуда?

Принаймні спробую.

Богдан помітив, як величезні руки Всім стиснулися в кулаки так сильно, що поділяли кісточки.

—Ці виродки, — продовжив за мить здоровань, — захочуть насолодитись моєю смертю.

—Смертю в тортурах, — зітхнув Богдан.

—А, як інакше? — здоровань усміхнувся. Цього разу, як на диво, щиро. — Ти ж бачив, яких красенів я із них поробив. Я знаю їх, дуже добре знаю. Ані один, Ані інший не є воїном. Вони захочуть подивитись мені у вічі, перед тим, як виводять їх. І це можливість для мене скрутити їхні тендітні шиї. Але для цього...

—Ти маєш хоч трохи набратися сил, — закінчив Богдан.