Розділ 11

Мурат сидів обпершись на стіну, одразу під вікном. Його рука міцно стискала брусок, який монотонно скреготав полезу шаблі. Вістря її вперлось у долівку, рукоять у плече кримчака. З кожним проходденням точила по лезу, Мурат мурат злегка нахиляв шаблю і пробував пучкою великого пальця якість своїх старань.

Недалеко, у кутку, лежав Вафа. Рани турбували і через це його час-від-часу кидало в пропасницю. Коли Вафа приходив до тями — дивився навколо здивованими очами, не одразу розуміючи де він і що відбувається. Та цього разу здорованю не знадобилось багато часу, щоб усе пригадати. Йому явно ставало легше.

— Мурате, — застогнав він.

— Гм? — відреагував, не відриваючись від діла.

— Ти тут? Чуєш мене?

— Так. Чого тобі?

— Води...

Мурат відложив шаблю, брусок і зачерпнув води з відра. Допоміг припіднятися пораненому і притримав кухлик.

— Дякую, — видихнув з полегшенням Вафа і важко опустився на подушку. — Де уруси?

— Поїхали до твого старого друга.

— До Махмуда? — в очах здорованя з'явилися іскорки хвилювання. — Навіщо?

— У них тут своя мета, — знизав плечами Мурат. — Вочевидь домовлятися.

— Не вдасться, — тепер нотки паніки вчувались у голосі. — Той курдупель обманить їх. Обведе навколо пальця. Візьме свою вигоду і уб'є.

— Чого ти так боїшся? — звузив очі Мурат.

— Невже не зрозуміло? Того, що Махмуд налаштує козаків проти мене. І тим самим погубить нас усіх. Сюди, поки що, дістатись цей виродок не може. Руки закороткі. Саме тому він намагатиметься використати невірних.

— Впевнений, що закороткі?

— Ще б пак. Інакше моє біловане тіло уже б стерв'ятники на площі Синопу клювали. Тут, у Нижньому місці, власні закони. Його вплив, яким би обширним він не був, сюди не поширюється. Або значно обмежений, — важко, та всеж якось самовдоволено усміхнувся Вафа. — Тому то він і шукає різних шляхів, щоб дістатись до мене.

— Ти багато чого розповів, але замовчуєш те, що ж такого заподіяв Махмуду, щоб він так ненаситно жадав твоєї голови. Ще й за будь яку ціну.

Вафа зітхнув. По всьому було видно — він не має ані найменшого бажання розповідати. Але Мурат натиснув.

— Ми маємо знати. Ти зобов'язаний розповісти, якщо вже ми ризикуємо життями.

— Це давня та давня та довга історія, — процідив крізь зуби Вафа.

— Ну, якщо довга — не розповідай, — з'язвив Мурат. — Бо часу в нас обмаль. Я так взагалі дуже поспішаю.

Здоровань у відповідь криво всміхнувся.

—Я та мій братом Хакан, — почав він, — ми займалися переправленням товарів з Кафи до Синопу.

— Справа прибуткова, — задумливо закивав Мурат.

— Не сперечатимусь. Отож... Спочатку ми орендували стару караку (судна, що використовувались для перевезення товарів у 15-17 ст.)  і привели його до ладу. Бо те старе корити навряд чи би дійшло від Кафи до Кезлева (тепер Євпаторія). А шлях до Синопу чи Трапезнду куди вигідніший. Платня відповідно також значно вища. то ж уже за рік наше судно зовсім змінилося і обжилось професійною командою моряків. Перевезення за місяць зросли на третину. Як і попит. Ми не встигали виконати всі замовлення. Тож від значної кількості доводилось відмовлятися. Ось так бажання заробити більше взяло гору. Грошенят за цей час ми трішки підзбирали. Ніби й справи йшли добре. Але хотілося більшого.

— Раби? — звузив очі Мурат.

— Саме так. За перевезення рабів платять куди більше. Ми з Хаканом уже шукали з ким би можна було провернути таку справу. Людей, які б охороняли судно підібрали. Справжні воїни. Залишилося знайти, хто б довірив свій дорогоцінний товар нам. І саме тоді ми зустріли цих пройдисвітів.

— Махмуда і..?

— Його дружка Омара. Махмуд не був торговцем. Він вів облік, знав коли і звідки привезуть рабів і, користуючись своїм положенням, підказував цікаві схеми Омару. А той уже купляв порівняно за безцінь і продавав у п'ять, а то й десять разів дорожче тут у Синопі чи Трапезунді.

Тоді вони тільки розпочинали свій шлях. Тож і суден власних не мали. Так ми й уклали перший договір. Вони запропонували хорошу ціну. Ми мали переправити п'ять десятків бранців. Все вдалось. За одне транспортування ми заробили, як за цілий місяць перевезення товарів. Нічого дивного, що така робота припала до душі куди більше. Так, ми ще перевозили товари, але двічі, або тричі на місяць переправляли живий груз. Кількість була різною кожного разу, але здебільшого забивали трюми по зав'язку. Та одного літа нам випав нетиповий шлях. Рабів мали переправити з Ак'яра (тепер Севастополь) у Синоп.

— Незвично, — здивувався Мурат. —Здебільшого рабів із Ак'яра відправляють до Варни, Хаджибею (тепер Одеса) чи Аккермана (тепер Білгород).

—Так і є. Та Махмуд з Омаром запропонували нам платню удвічі вищу за звичайну. Важко було непогодитись. На той час ми придбали іще одну караку і  каравелу. Ми стали досить таки відомими та затребуваними перевізниками.

— Невже аж такі прибутки були?

— Хороші, але не настільки.

— Та невже? — чорні брови Мурата зійшлися переніссі.