Розділ 10

Садибу побачили ще здалеку. Вона потопала в зелені, хоч і височіла над усіма деревами, що її оточували. Це була кам'яна будава з оздобленим фасадом схожим за стилем на східноєвропейський. До воріт вела брукована дорога на якій вільно могли розминутися дві карети. Обривалась вона перед піднімним мостом, що зараз з'днував два береги оборонного рову. Невелика фортеця ні дати, ні взяти.

Зустріли подорожніх, серед яких окрім Василя та Богдана був Махмуд, євнух та ще два десятка охоронців, вартові перед воротами. Побачивши Махмуда, вони вклонилися і один розплившись у медовій усмішці промовив:

— Омар-паша чекає на вас. Прошу проїхати за мною.

Козаки лише переглянулись. Вони ніяк не могли второпати, для чого з ними стільки вовтузяться. Наділений не аби якою владою та зв'язками Махмуд веде з ними розмови, хоч і не душевні та все ж лояльні та навіть дипломатичні. Ще й везе до безумовно впливового вельможі у гості. Не такі вони вже й знатні вояки і не високі шляхтичі, щоб ними дорожити, як гостями чи тим паче бранцями. Та й для бранців коней не сідлають. Хіба вже для дуже знатних та цінних. Яких згодом можна було б вигідно обміняти чи отримати великий викуп. Тут щось інше. Але що?

До будинку, який з легкістю можна було б назвати палацом, вела алея. По обидва боки росли мандаринові та оливкові дерева. Трохи в глибині, через однакову відстань, стояли лави. На декотрих сиділи люди, що припиняли спілкуватися і проводили підозрілими поглядами, коли ті проїжджали повз.

Перед будинком розмістився овальної форми фонтан. Кришталево чиста вода чарівно стікала по кам'яній скульптурі, яка стояла всередині. Навколо краса, яку козаки до того ніколи й не бачили. Та добре розуміли чим заробені ці маєтки. Тисячі понівечених життів, щоб купка вельмож купались у золоті та шовках.

Коней забрали слуги. Інші провели до входу, до високих склепінчастих дверей різблених з дорогих пород дерев. Від усього тут віяло розкішшю. Всередину увішли Махмуд, євнух, два охоронця і козаки. Інші залишились назовні.

У великій залі їх зустрів господар. Він так сильно припадав на праву ногу, що навіть Немові здалася власна кульгавість дріб'язковою. Права рука закінчувалась культьою, яку продовжувала штучна кисть. Праве око закривала пов'язка. Він був весь покалічений і здавалось, що кожен крок вартував йому не аби яких зусиль. Біль пронизував його тіло з кожним рухом.

— Вітаю, дорогі гості, — натягнуто усміхнувся паша. — Салам Алейкем, Махмуде-паша. Радий бачити тебе, старий друже.

Омар з Махмудом міцно обійнялися.

— Дорога не така вже й дальня, — продовжив господар після обіймів, — але все ж притомитися встигли. А зголодніли й поготів. Тож запрошую до столу, дорогі гості.

— Якого біса ми тут робимо? — прошепотів, скоріше сам до себе, Богдан.

— Думаю, вже дуже скоро дізнаємось, — відповів Василь, знизавши плечами.