Розділ 8

Вафа опустив погляд на власні груди. Кров із отриманої в Синопі рани, просочилась крізь пов’язку та сорочку. Хоч рана й не була глибокою, все ж як слід затягнутись ще не встигла.
–Свіжа, – скривився один із вершників.
–Є таке, – нахмурився Вафа.
–То на тебе влаштували справжнє полювання? – запитав другий вершник.
–Так, немовби ви не бачите, – буркнула Севже.
Вона пильно спостерігала за Вафою. Він залишався напруженим, а в погляді явно пороглядалась підозра. Здоровань не ховав шаблю, очікуючи на підступ.
–Давайте заспокоїмось, – Севже зробила характерний жест руками, опускаючи їх зверху до низу.
Вафа мовчав, переводячи погляд від одного вершника до іншого.
–Так, – звернулась жінка до братів, – ану сховайте зброю. Що це з вами?
Ті перезирнулись, але таки сховали шаблі в піхви. Пістолі також заклали за пояси.
–Ось так краще, – зітхнула з полегшенням Севже. – А то дивитесь один на одного, немов навіжені. Нам пора їхати. Хто зна’, скільки сюди ще головорізів приїде. Це добре, що брати вчасно під’їхали. Інакше нас би тут порішили.
–Як так вийшло, що вони тут опинились? – запитав Ваза, та шаблю ховати не поспішав.
–Все дуже просто, – здивовано звела брови Севже, немов би те, що вона говорить, абсолютно очевидно, – коли я зайшла в будинок, то поверталась не за ножем. Я послала свого сина передати братам, щоб негайно мчали на пустир. Той, поранений головоріз, утік. А отже міг привести підкріплення. Що і трапилось, – вона вказала на вбитих.
–Продумана...
–Отже – це мої брати: Селім – вона вказала на того, що праворуч, – та Седат.
–Вафа, – сухо кинув здоровань і повільно вложив шаблю в піхви.
–Хороший ти боєць, – вказав на вбитого головоріза Селім.
–Ви також не ликом шиті. Дякую за допомогу. Пора їхати. В Низах я вам щедро заплачу.
Седат усміхнувся скептично, глянув на сестру і вихопив пістоля. Гахнув постріл. Але перед тим, як натиснути курок, рука Седата злетіла вгору. З його шиї уже стирчав кинджал, а кров бризкала врізнобіч. Вафа не втрачав пильність і його вміння метати ножі зіграла на руку. Здоровань вихопив його з холяви чобота, ще до того, як Седат встиг звести курок.
Севже зарепетувала. Крик відволік Вафу на мить і цього вистачило, щоб Селім вихопив шаблю та наблизився.
–Сучі діти! – Вафа встиг оголити шаблю, але удар уже впав на нього. Здоровань намагався ухилитись. Та уникнути поранення не вдалось. Він відчув, як лезо розрізах обличчя, від скроні до підборіддя. Гаряча кров вмить почала заливати око, від чого ставало важко дивитись.
Вафа відмахнувся майже наосліп. Шабля досягла цілі. Селім зашипів та подався назад, уникаючи наступного удару здорованя.
–Вбий його! – кричала Севже. – Вбий цього виродка!
Селім вихопив пістоля. Вафа із задоволенням метнув би ще одного кинджала та більше не було. Пролунав постріл. Здоровань відчув удар в плече. Це свинцева куля прошила його плоть. Вафа з усіх сил намагався втриматись в сідлі, але усе було марним. Зрештою він осунувся і гепнувся на землю. Подих перехопило. Окрім крові, в очі та рот потрапив пил. Вафа упав поруч із тобездиханним тілом Седата. Він бачив його порожні скляні очі та калюжу крові, що витекла із мертвого. Липка рідина розповзлась навколо, просочуючись у піщаний грунт. Вафа відчував, як така ж кров витікає із нього, з його щоки, з його плеча і грудей. Життєва сила покидала його тіло. Він чув голоси, немов із далечі.
–Вбий його! – знову наказала Севже.
–Я його на ремені поріжу, – загарчав Селім. – Цей виродок вбив Седата. Навіщо ти сказала сховати зброю? Одразу б його порішили.
–Саме через це, – відповіла сестра. – Тому що він небезпечний, тому що він сильний та вмілий боєць. Якби Седат не втнув цієї дурні, залишився б живим. Ми мали зачаїтися в Низах, втертися в довіру цьому здоровань, а опісля, вночі тихцем перерізати йому горлянку і спокійно забрати його багатства. Добий виродка!
Седат зістрибнув з коня. Лезо, вкитою кров’ю шаблі, блиснуло на сонці. Вафа за час розмови брата із сестрою трохи прийшов до тями. Дихання відновилось, а світ навколо перестав шалено вертатись.  Він розумів, що Седат йде по його душу. Вафа намагався стиснути шаблю, але рука не слухалась через поранення в плече. Шабля, здавалось, важить, як гармата.
–Що? – криво усміхнувся Селім, – Не вдається, виродку? – він заніс шаблю для удару.
Вафа відреагував швидко, як міг. Він висмикнув ніж, що стирчав з шиї мертвого Седата і вдарив ним Селіма. Досягнув лише до стегна. Знав ніж аж по рукоять. І цього вистачило, щоб дезорієнтувати противника. Удар у нього вийшов не сильний і неточний. Лезо шаблі просвистіло поруч з головою Вафи і застрягло в грунті. Здоровань скористався станом Селіма, висмикнув ножа і знову вдарив, тоді ще раз і ще раз... Противник закричав від болю і подався назад. Несамовитий репетувала, щось підказуючи Севже. Вафа підвівся і з останніх сил наважився на Селіма. Обоє упали. Ніж миготів, розрізаючи повітря і раз за разом проколюючи тіло Селіма.
Позаду Вафа почув крик Севже. Він вчасно змінив положення тіла, коли обертався. Через це ніж увійшов йому в спину, в район лопатки, а не в шию. Одним помахом руки, Вафа зніс з ніг жінку. Яким би ослабленим від поранень він не був, все ж різниця у фізичній силі далася в знаки.
Вафа важко підвівся, здоровою рукою, хоч і неробочою, підняв шаблю Селіма і наблизився до Севже. Та вже отямилась.
–Ні, благаю. Не вбивай. Я зможу допомогти, – вона, не підіймаючись, позадкувала опираючись на руки та ноги.
–Вже допомогла, – вкрите кров’ю обличчя Вафи виглядало зловісно, а погляд переповнювала лють.
Севже зрозуміла, що здоровань не поспіє за нею. Рани обмежують його рухи. Потрібно бігти, а далі у сідло і шукай вітра в полі. Севже набрала в жменю піску та жбурнула в обличчя Вафи. Цієї миті вистачило, щоб жінка встигла підвестися та чкурнути до коня. Здоровань махнув шаблею, але зачепив її лише вістрям. Це не завдало серйозної шкоди. Севже не стала обирати коня. Стрибнула на того, що стояв найближче, вдарила п’ятами в боки і помчала геть.
Вафа вилаявся, викинув шаблю Селіма, не без зусиль підняв свою і важко, аж з третьої спроби сів верхи. Взяв іншого нав’юченого саквами коня і попрямував у бік Низів.