Пульс світобудови

Гул у лабораторії змінився ультразвуковим свистом, від якого у Ліама і Вільяма заклало вуха. КБІГМ більше не просто сканував — він упивався в структуру «Осколка», витягаючи з нього координати, які не повинні були існувати в нашій мірності.

​— Нова, фіксація на «Зеро»! — скомандував Маркус, перекриваючи шум систем охолодження. — Нам потрібен візуальний контакт для калібрування сітки!

​Голос штучного інтелекту пролунав у відповідь на запит, порушивши абсолютну тишу напруженого очікування:

​«Завершено відлік усіх циклів. Обробка вхідних параметрів завершена. Виконано багатовимірний аналіз траєкторій, балансу маси/енергії та декодування даних Гіперроздільності. Сформована Сітка Космосу. Виконано Протокол 7: ідентифікація та технічне наближення до найближчого зоряного об’єкта в зоні сканування. Виводжу фінальну структуру даних на головний екран».

​На чорному полі виникло бліде світіння, що швидко формувалося в ідеальну сферу. Точка відліку почала стрімко рости, заповнюючи собою метри плазмової панелі, стаючи все щільнішою та яскравішою. Перед ними постала колосальна картина невідомої зорі, передана в такій неймовірній роздільності, що її поверхня виглядала майже відчутною на дотик — немов грубий, щільний рулон матерії, розгорнутий прямо перед їхніми очима. Зоря викидала в космічну порожнечу величезні протуберанці. Ці вогняні плазмові дуги були настільки масштабними, що, здавалося, вони проникають крізь скло екрана, порушуючи геометрію лабораторної обстановки.

​— Нова, негайно активуй протокол демпфування! — різко вигукнув Маркус, помітивши, як датчики температури на панелі монітора поповзли в червону зону. — Накладай фільтри поглинання на випромінювання «Зеро»! Ми не можемо допустити термічного викривлення екрана. Зменши енергетичний тиск на матрицю, інакше фотонний потік деформує структуру панелі!

​«Прийнято. Накладаю адаптивну термопротекцію. Фільтрація потоку — вісімдесят п’ять відсотків. Стабілізую градієнт температури поверхні», — холодно відчеканила Нова.

​Яскравість на моніторі пригасла, змінивши сліпучий блиск на глибокий бурштиновий відтінок, але деталізація залишилася колишньою. Слідом за основним зображенням на периферії екрана почали розгортатися каскади даних. Система миттєво прорахувала архітектуру всієї зоряної системи. Поруч із палаючим гігантом виникла графічна схема: вісімнадцять тонких орбіт, що оперізували «Зеро». Нова вивела короткі зведення по кожному супутнику — від дрібних крижаних брил на околицях до масивних газових гігантів, чия питома маса змушувала цифри на моніторі миготіти тривожним жовтим кольором.

​Доктор Маркус повільно похитав головою, не в силах відірвати погляду від цього танцю плазми та небесних тіл. Його обличчя виражало крайній ступінь наукового збентеження.

​— Але це ж... у принципі неможливо, — промовив він задумливо, і його голос, зазвичай твердий і впевнений, зараз пролунав майже пошепки. — Ми бачимо деталізацію, яка суперечить усім відомим законам оптики. Щоб отримати такий сигнал, нам знадобилася б лінза розміром із саму цю зоряну систему.

​Він указав на потік даних, що невпинно оновлювалися.

​— Ми навіть не знаємо, в якій області космосу перебуваємо. Нова не знаходить збігів у жодному з наших зоряних каталогів. Ми дивимося на сонце, якого для нашої науки офіційно не існує.

​Ніколас підійшов ближче до пульта, його очі гарячково блищали у світлі бурштинової зорі.

​— Ти не розумієш, Маркусе, — тихо перервав він колегу. — КБІГМ не «дивиться» на зорі через телескоп. Ми щойно подолали межу самої фізики. Швидкість візуалізації цього Осколка в квадрильйони разів перевищує швидкість світла. Ми не отримуємо сигнал ззовні, ми буквально розгортаємо Космос із середини самої системи.

​Ніколас застиг, його силует чітко виділявся на тлі пульсуючого диска. Він повільно опустив руки, наче вага істини, що відкрилася, фізично тиснула йому на плечі.

​— Знаєш, Маркусе... — голос професора здригнувся від суміші благоговіння та майже дитячого захоплення. — Коли ми проєктували КБІГМ, я марив малим. Я думав, ми будемо десятиліттями возитися із сухими цифрами, вивчаючи структуру пилу з Місяця або ізотопний склад марсіанської кори. Я готував себе до нудної кабінетної роботи на задвірках Сонячної системи.

​Він повернувся до колеги, і в його очах відбилися нескінченні вогняні вихори чужого сонця.

​— Я ніколи в житті не міг навіть подумати, що ми створимо не просто аналізатор, а вікно. Що замість уламків мертвого каміння перед нами розгорнеться Всесвіт у самому його розквіті. Ми не просто подорожуємо до зірок, Маркусе... Ми тримаємо в руках пульс світобудови.