Розділ 40. Пропозиція, на яку чекали.

Жовтень розфарбував Київ у неймовірні багряні та золоті відтінки. Ранки стали кришталево-холодними, такими, коли з рота йде перша легка пара, а вечори пахли палим листям і димом від багать у приватних секторах. Катя любила цю пору року — час, коли хочеться кутатися у великі шарфи, пити гарячий какао й повертатися туди, де на тебе чекають.

​У суботу Марк зник із самого ранку, попередивши лише, що у нього «важлива зустріч по роботі». Катя не розпитувала: після того, як вони разом пережили суди й облаштували дім, між ними виросла та дивовижна, абсолютна довіра, яка не потребувала щохвилинних звітів. Вона провела день спокійно — з'їздила в «Простір», провела дві складні, але успішні консультації для молодих мам, а на зворотному шляху купила свіжих круасанів до чаю.

​Коли вона повернулася, Марк уже був удома. Його машина стояла на подвір'ї, але в будинку панувала дивна, затишна тиша.

​Мая сиділа у вітальні на своєму улюбленому дивані. Перед нею на столику стояла розкрита коробка з якимось новим, неймовірно складним набором для моделювання, про який вона мріяла останні пів року. Дівчинка навіть не дивилася в телефон — вона обережно перебирала тонкі пластикові деталі, і на її обличчі блукала зовсім не підліткова, а якась дуже світла й м'яка посмішка.

​— О, мам, привіт, — Мая підняла очі, і Катя помітила в них хитрий, замовницький вогник. — Там Марк на терасі. Просив, щоб ти відразу йшла до нього. І... куртку накинь, на вулиці свіжо.

​— Що ви вже задумали? — Катя підозріло посміхнулася, залишаючи сумку на тумбочці, але слухняно взяла свій затишний вовняний кардиган.

​— Нічого. Просто йди, — Мая знову зарилася носом у коробку, демонструючи повну заглибленість у процес, але Катя встигла помітити, як донька задоволено схрестила пальці.

​Вона відчинила скляні двері, що вели на задній двір, і зробила крок на терасу. Вечірнє сонце якраз сідало за верхівки дерев, залишаючи на дерев'яній підлозі довгі, теплі промені. Марк стояв біля поручнів, повернувшись до неї спиною. На ньому був його улюблений грубий светр, великі плечі були трохи напружені. Почувши шурхіт дверей, він повільно розвернувся.

​У його руках не було великого букета чи пафосних атрибутів зрілих залицянь. Він просто тримав маленьку, оксамитову коробочку, яка майже губилася в його величезній, мозолистій долоні.

​— Катю, — його голос пролунав навіть нижче й густіше, ніж зазвичай. Він зробив крок назустріч, і Катя відчула, як її серце миттєво пропустило удар, а в грудях розлилася шалена, гаряча хвиля. — Я не вмію говорити красивих, довгих промов. Ти це знаєш. Але сьогодні я їздив не по роботі. Я їздив по це.

​Він відкрив коробочку. На оксамитовій подушечці м'яко блиснула тонка золота каблучка з невеликим, але дивовижно чистим прозорим каменем, який зловив останній промінь жовтневого сонця.

​— Рік тому я обіцяв, що захищу вас, — Марк підійшов зовсім близько, беручи її затремтівшу руку в свої гарячі долоні. Його темні очі дивилися на неї з такою залізною, непохитною вірою і ніжністю, що у Кати перехопило подих. — Ми пройшли шторм, Катюшо. Ми побудували наше життя наново, з нуля. І я більше не хочу бути просто чоловіком, який поруч. Я хочу бути твоїм чоловіком. Офіційно. Перед усім світом і перед нашою малою. Вийди за мене.

Слова Марка зависли у прохолодному жовтневому повітрі, і Каті на мить здалося, що весь світ навколо зупинився. Шум вітру в золотих кронах дерев, далекий гавкіт чийогось собаки, тихий шурхіт шин на сусідній вулиці — усе зникло. Залишився лише цей чоловік, його важкі, гарячі долоні, що тримали її пальці, і променистий камінчик, який блідо сяяв у вечірніх сутінках.

​Вона дивилася на його обличчя — рідне, трохи суворе, зі знайомими зморшками біля очей, які з'являлися лише тоді, коли він дивився на неї чи на Маю. Спогади про минуле, про той жахливий, холодний шлюб з Андрієм, де кожен день був боротьбою за виживання, раптом здалися чимось із зовсім іншого, чужого життя. Там її знецінювали. Тут — підносили на руках.

​— Марку... — голос Каті зрадницьки затремтів. Вона спробувала вдихнути глибше, але сльози вже підступили до очей, гарячі й очищувальні. — Ти ж знаєш, що я... що я давно вже твоя. Без жодних паперів.

​— Знаю, Катюшо, — тихо, але залізно пробасив він, підносячи її руку до своїх губ і залишаючи короткий, палкий поцілунок на тильній стороні долоні. — Але я хочу, щоб усе було правильно. Щоб ти носила моє прізвище. Щоб ніхто й ніколи навіть подумати не зміг, що ти мені чужа.

​Катя замість відповіді просто ступила вперед, руйнуючи ту крихітну відстань, що залишалася між ними, і буквально вросла в його обійми. Вона закинула руки йому на шию, ховаючи обличчя в м'якій вовні його светра, який пахнув лісом, тютюном і дорожнім пилом.

​— Так, Марку, — прошепотіла вона йому прямо в шию, відчуваючи, як його сильні руки миттєво обхопили її за талію, відриваючи від землі. — Звичайно, так. Сто разів так.

​Він обережно опустив її на підлогу тераси, але не випустив з обіймів. Його губи знайшли її губи — цей поцілунок був довгим, солодким і неймовірно глибоким. У ньому не було пафосу ресторанів чи награної романтики, лише чиста, зріла пристрасть двох людей, які вигризли своє право на щастя в долі. Марк обережно витягнув каблучку з коробочки й повільно одягнув її на Катин безіменний палець. Вона сіла ідеально, наче завжди там і була.

​Скляні двері тераси тихо відчинилися. На порозі стояла Мая, загорнувшись у своє безрозмірне чорне худі й тримаючи в руках телефон із увімкненою камерою. На її обличчі світилася така щира, горда усмішка, якої Катя не бачила в доньки вже кілька років.

​— Ну нарешті! — гукнула дівчинка, опускаючи телефон. — Я вже втомилася чекати в засідці. Марку, твій план з підкупом мене новим конструктором спрацював ідеально, але ти затягнув промову. Я ледь не змерзла біля скла.

​Катя, не знімаючи руки з Маркового плеча, крізь сльози засміялася.

— То це була змова?

​— Абсолютна, — упевнено заявила Мая, підходячи до них ближче. Вона критично оглянула каблучку на маминій руці й задоволено кивнула. — Розмір правильний, я непомітно зміряла твоє старе кільце зі скриньки. Марку, вітаю в нашому офіційному жіночому клубі. Тобі буде непросто, але ти тримайся.