Розділ 36. Перша спільна відпустка

Червень увірвався в Київ шаленою спекою, запахом тополиного пуху та розплавленого асфальту. Коли Марк у п’ятницю ввечері зайшов до Катиного кабінету в «Просторі» й просто мовчки поклав на її робочий стіл три роздруковані квитки на потяг до Карпат, вона спочатку навіть не повірила своїм очам.

​— Збори закінчено, роботу закрито, телефони переводяться в режим польоту, — з порога упевнено пробасив він, забираючи з її рук ручку. — Ми їдемо в гори. На цілий тиждень. Олена підписала твою депортацію без права оскарження.

​Збори виявилися окремим видом хаосу. Мая, дізнавшись про подорож, спочатку спробувала влаштувати підлітковий бунт під гаслом «У горах немає нормального інтернету, як я контролюватиму оновлення коду?!». Проте, коли Марк пообіцяв узяти її на справжню гірську риболовлю і дозволити самотужки керувати надувним човном на спокійній ділянці річки, бунт капітулював. Ноутбук був закований у чохол, а рюкзак дівчинки забився мікросхемами, термокружками та кількома парами найбезглуздіших пухнастих шкарпеток.

​І ось тепер, через добу, залізничний гуркіт залишився позаду, поступившись місцем оглушливій, густій тиші Карпат.

​Маленький дерев'яний котедж, схований серед високих смерек десь на околиці Верховини, зустрів їх запахом чистої смоли, дикої м'яти та шаленим гомоном гірської річки, що шуміла зовсім поруч, за порослим мохом схилом. Повітря тут було настільки чистим і прохолодним, що після київського задушливого смогу від першого ж вдиху злегка паморочилося в голові.

​— Оце так... — тихо промовила Мая, застигши на дерев’яній терасі. Вона повільно зняла свої нерозлучні навушники, дозволяючи їм просто висіти на шиї, і заворожено втупилася в затягнуті сизим туманом вершини годинних хребтів. — Тут навіть птахи співають якось... у правильній тональності. Не те що наші міські ворони.

​— Це називається дика природа — Марк легко потріпа її за розпатлану маківку, проходячи повз із важкими сумками. — Звикай. Тут твої алгоритми доведеться підлаштовувати під реальний світ.

​Катя стояла поруч із донькою, загорнувшись у легку вітровку. Вона дивилася, як Марк упевнено господарює на новій території — розвантажує речі, перевіряє, чи є сухі дрова біля невеликого вогнища на подвір'ї, розпитує місцевого господаря про найкращі стежки до водоспаду. У кожному його русі було стільки спокійної, природної сили, що Катя знову відчула, як її хронічна потреба все контролювати й прораховувати наперед остаточно відпускає її. Тут, серед цих вікових дерев і величних гір, вона могла дозволити собі бути просто жінкою. Просто коханою жінкою.

​Близько сьомої вечора, коли Мая, стомлена дорогою та враженнями, закрилася у своїй мансардній кімнатці з тарілкою лісових ягід, Катя вийшла на терасу. Сонце вже сідало за гострі спини карпатських вершин, фарбуючи небо в неймовірні відтінки фіолетового та рожевого.

​Ззаду почулися тихі кроки. Великі, гарячі долоні Марка лягли їй на талію, притягуючи її спиною до своїх широких грудей. Катя з полегшенням відкинулася назад, підставляючи потилицю під його тепле дихання.

​— Ну як? — тихо пробасив він їй у саме вухо, обпалюючи шкіру. — Голова нарешті перестала думати про графіки занять і звіти Олени?

​— Перестала, — Катя повернула голову й заглянула в його темні, глибокі очі, в яких зараз відбивалося багряне вечірнє сонце. Вона протягнула руки вгору, обіймаючи його за шию. — Дякую тобі, Марку. Я тільки зараз зрозуміла, як сильно мені це було потрібно. Нам обом.

​Марк не відповів словами. Його губи накрили її губи з тією пристрастю, яка щоразу змушувала її серце пропускати удар. Цей поцілунок пахнув гірською свіжістю, хвоєю та гарячим чаєм. Його руки міцно стиснули її стегна, піднімаючи її трохи вгору, ближче до себе, так, що Катя відчула кожну жилу на його напружених руках. Навколо них засинали тисячолітні гори, шумів крижаний потік, а вони стояли на дерев'яному ганку, вчачись жити заново — без страху, без привидів минулого, повністю розчиняючись у своїй першій, такій довгоочікуваній спільній відпустці.

Коли Марк нарешті відпустив її губи, Катя ще кілька секунд стояла, притиснувшись лобом до його жорсткої щетини, намагаючись повернути у легені повітря. Гори навколо стрімко занурювалися в сині сутінки, і холодне повітря з низини змусило її помітно здригнутися.

​— Так, Катюшо, — Марк турботливо насупився, помітивши, як на її руках висипали дрібні сироти. Він підхопив її під коліна і, не звертаючи уваги на її тихий, зляканий зойк, легко підняв на руки. — Романтика романтикою, а застудити тебе в перший же день я не дозволю. Переносимо дислокацію в дім.

​— Марку, пусти, я ж важка! — зашепотіла вона, обвиваючи його шию руками й озираючись на вікна другого поверху, де жила Мая. — І взагалі, у нас підліток у хаті, який тільки й чекає приводу потролити дорослих.

​— Ти легка, як пушинка, — упевнено пробасив він, штовхаючи ногою масивні вхідні двері й заходячи у теплу вітальню, де вже приємно тріщали дрова в невеликому каміні. — А наш підліток зараз так зайнятий поїданням суниці, що навіть якщо почнеться зорепад, вона помітить його останньою.

​Обережно опустив її на м'який кутовий диван прямо біля вогню і сів поруч, одразу витягуючи її змерзлі ноги до себе на коліна. Його великі, шорсткі долоні почали повільно й упевнено розтирати її ступні, повертаючи їм гаряче життя. Катя відкинула голову на м'яку подушку, спостерігаючи за тим, як язики полум'я виліплюють золотисті бліки на його зосередженому обличчі.

​— Знаєш, — тихо заговорила вона, відчуваючи, як приємна млість розливається по всьому тілу, — я досі ловлю себе на якомусь дивному відчутті провини. Наче все це — гори, ця тиша, ти поруч — якась помилка, і за неї обов’язково виставлять величезний рахунок. Андрій завжди змушував мене думати, що будь-яка радість має бути відпрацьована роками каторжної праці.

​Марк перестав розтирати її ноги, пересунувся ближче і перехопив її долоні, підносячи їх до свого обличчя. Його погляд став напрочуд глибоким і серйозним.