Розділ 34. Привиди минулого

Минуле рідко йде геть під фанфари. Зазвичай воно нагадує про себе тихим, майже буденним звуком — наприклад, коротким вібросигналом телефона, який спокійно лежав на робочому столі серед папок із документами.

​Офіційний лист від адвокатів Андрія наздогнав Катю в п’ятницю пообіді. Вона щогодини чекала якогось підступу, але сухі, холодні рядки на білому папері просили про речі напрочуд прості: колишній чоловік через своїх представників офіційно звертався з проханням дозволити йому короткі телефонні дзвінки Маї раз на місяць із-за кордону. Ніяких позовів, ніяких майнових претензій чи спроб повернути контроль над «Простором». Лише регламентований правовий зв’язок.

​Попри юридичну безневинність тексту, Катя відчула, як усередині все миттєво стислося в тугий, холодний вузол. Пальці, що тримали аркуш, ледь помітно затремтіли. Минуле знову простягало свої руки до її дитини.

​Коли Марк заїхав за нею під офіс, він одразу все зрозумів. Йому не потрібні були довгі пояснення — він просто подивився на її зблідле обличчя та занадто рівну, напружену спину.

​— Так, Катюшо, — м'яко, але беззаперечно пробасив він, забираючи з її рук сумочку й зачиняючи двері її кабінету. — План такий. Маю ми зараз відвозимо до Олени, там у них намічається якийсь грандіозний дівич-вечір із піцою та обговоренням нових графічних правил для дитячих груп. А ми з тобою зникаємо. З міста. До завтрашнього ранку.

​— Марку, але ж робота... і лист... — спробувала заперечити вона, хоча кожна клітинка її тіла благала про втечу.

​— Лист почекає до понеділка. Адвокати теж люди, у них вихідні, — він лагідно підштовхнув її до виходу, і його велика тепла долоня на її попереку повернула Каті здатність нормально дихати.

​Маленький затишний готель за містом зустрів їх тишею соснового лісу та густим запахом хвої. Ніякого пафосу — лише дерев'яні будиночки, тераса з видом на озеро, що повільно остигало в сутінках, і повна відсутність міського галасу. Вони залишили речі в номері й одразу вийшли на свіже повітря. Вечірня прохолода швидко пробиралася під тонкий светр, і Катя мимоволі здригнулася.

​Марк, який ішов поруч, засунувши руки в кишені куртки, миттєво зупинився. Він розвернув її до себе й обхопив своїми великими, гарячими руками, ховаючи її долоні у свої кишені. Це було так просто і водночас так надійно, що Катя нарешті опустила плечі.

​— Розказуй, — тихо попросив він, заглядаючи в її очі. — Що там у тому листі?

​— Він хоче дзвонити Маї. Раз на місяць, під наглядом, — Катя зітхнула, і її подих хмаркою розтанув у прохолодному повітрі. — Я знаю, що за законом він має на це право. Я знаю, що він її батько. Але всередині мене все кричить: «Ні». Я так довго виривала нас із цього пекла, Марку. Мені здається, що один його дзвінок — і вся ця хитка тиша, яку ми так важко будували, просто розсиплеться.

​Марк мовчки слухав, не перебиваючи її професійними порадами чи порожніми заспокоєннями. Він просто стояв поруч, тримаючи її, і його фізична присутність, його розмірене дихання та тепло шкіри працювали краще за будь-які ліки.

​— Кать, подивись на мене, — зрештою пробасив він, легенько піднімаючи її підборіддя пальцем. — Подивись навколо. Де Андрій?

​— За кордоном, — тихо відповіла вона.

​— Правильно. А де ми? Ми тут. У нас є новий дім, у нас є жива, здорова і занадто розумна донька, яка ламає шкільні сервери, і у нас є ми. Андрій більше не має над вами влади. Він не може прийти, не може закрити твій «Простір», не може диктувати, як тобі жити. Цей лист — це просто папірець. Останній привід нагадати про себе, бо він знає, що програв ущент.

​Катя заплющила очі, вбираючи кожне його слово. Глибокі розмови з цим чоловіком завжди повертали її до реальності. У ньому не було юнацького пафосу, але була та особлива чоловіча зрілість, яка дозволяла йому не просто говорити, а ставати точкою опори.

​— Ти думаєш, варто дозволити? — запитала вона, відкриваючи очі.

​— Я думаю, що треба запитати Маю. Вона підліток, але вона напрочуд доросла. Не вирішуй за неї, Кать. Ми приїдемо завтра, сядемо разом і поговоримо. Без секретів. Якщо вона скаже «ні» — його адвокати отримають таку відсіч від Степана, що забудуть дорогу до нашого суду. Якщо скаже «так» — ми будемо поруч під час кожного дзвінка. Ти більше не одна тримаєш цей удар.

​Катя відчула, як важкий, холодний вузол у грудях нарешті розжався, випускаючи залишки тривоги. Вона піднялася на навшпиньки, обхопила його шию руками й притислася своїми губами до його губ.

​Цей поцілунок посеред темного соснового лісу був спокійним, глибоким і неймовірно чуттєвим. У ньому не було побутового поспіху — лише чисте, завойоване право бути щасливими тут і зараз. Минуле справді приходило як привид, але проти живої, гарячої сили їхнього кохання будь-які привиди були абсолютно безсилі.

Вони повернулися до свого дерев'яного будиночка, коли темрява вже повністю огорнула ліс, залишивши за вікнами лише густі силуети сосен та поодинокі вогні ліхтарів уздовж стежки. Усередині було тепло; пахло сухою деревиною та свіжою постільною білизною.

​Катя зняла куртку й сіла на край широкого ліжка, підібгавши під себе одну ногу. Напруга в її тілі все ще віддавала легким щемом у плечах, але після розмови на березі озера цей стан уже не здавався безвиходжу. Вона дивилася, як Марк скидає своє важке пальто. Навіть у цьому простому, буденному русі відчувалася якась первісна, спокійна сила. Він повернувся до неї, розстібаючи верхні ґудзики сорочки, і на його обличчі з'явилася та м'яка, ледь помітна усмішка, яку він беріг лише для неї.

​— Досі мерзнеш? — тихо пробасив він, підходячи ближче.

​— Трішки, — чесно зізналася вона, піднімаючи на нього очі. — Але більше всередині, ніж зовні.

​Марк не став нічого говорити. Він просто присів поруч на матрац, який м'яко просів під його вагою, і притягнув її до себе. Катя охоче піддалася цьому руху, опускаючи голову йому на груди. Крізь тонку тканину його сорочки вона відчувала густе, заспокійливе тепло його шкіри та рівний, сильний стукіт серця. Його велика долоня почала повільно, заспокійливо гладити її по спині, розминаючи затерплі м'язи.