Розділ 32. Повернення в «Простір»

Понеділок зустрів Катю галасом, який вона не чула вже кілька тижнів. Коли вона відчинила важкі вхідні двері центру «Простір», її майже збила з ніг хвиля дитячого сміху, тупоту маленьких кросівок та запаху свіжої гуаші й м’ятного чаю. Після тихих, загорнутих у сутінки ранків у новому будинку Марка, повернення сюди було схоже на різке занурення в бурхливу річку. І це було прекрасно.

​Медійний скандал, який так ретельно роздмухував Андрій, спрацював із точністю до навпаки. Замість того, щоб знищити репутацію центру, він перетворив «Простір» на місце, про яке говорив увесь Київ. Люди нарешті побачили, що тут не просто займаються з дітьми, а борються за них.

​— Катю! Ну нарешті! — з приймальні вискочила Олена, тримаючи в одній руці купу якихось папок, а в іншій — розриваючий мобільний телефон. Її очі горіли тим самим знайомим азартним вогником. — Я вже думала оголошувати тебе в розшук. У нас повний аншлаг. Телефон гарячий від ранку! Батьки записуються на три місяці наперед, а Ліза в кабінеті арт-терапії вже не знає, куди ховати нові запаси кінетичного піску.

​Катя не втрималася і міцно обійняла подругу, забираючи в неї частину паперів, щоб полегшити їй ношу.

— Я теж сумувала за цим божевіллям. Як тут діти?

​— Діти чудово. Вони навіть не помітили юридичних штормів. Для них головне, що печиво на полуденок не поміняли, — Олена підмігнула і кивнула в бік великої зали. — До речі, Степан передав, що всі папери щодо передачі прав оренди твоїй новій компанії повністю закриті. Маркові партнери вже перерахували перший транш на оновлення кабінетів. Ми офіційно недоторканні, дорогая. Андрій тепер може хіба що з-за кордону своїм юристам жалітися.

​Катя глибоко вдихнула, відчуваючи, як усередині все співає від чистої, завойованої перемоги. Вона пройшла коридором, заглядаючи в кабінети. У кімнаті для занять з дітьми 5–7 років якраз кипіла робота — малеча захоплено розмальовувала великі патріотичні малюнки, які центр готував для благодійної допомоги. Хтось виходив за контури, хтось розлив воду для акварелі, але в цьому хаосі було стільки життя, що Катя мимоволі зупинилася, відчуваючи, як очі наливаються теплими сльозами. Вона захистила цей світ. Вони з Марком його захистили.

​Робочий день пролетів як одна мить. Сесії з підлітками, консультації з батьками, які тепер дивилися на неї не просто як на хорошого спеціаліста, а як на жінку, що вистояла проти системи й тирана.

​Близько сьомої вечора, коли останні вихованці розійшлися, а Олена з Лізою, стомлені, але щасливі, поїхали додому, Катя нарешті залишилася одна у своєму кабінеті. Вона вимкнула верхнє світло, залишивши лише настільну лампу, яка кидала м’яке бурштинове коло на її робочий стіл. На підвіконні чаділа забута чашка з ромашковим чаєм. Катя відкинулася на спину в кріслі, заплющивши очі й просто слухаючи тишу вечірнього центру.

​Раптом у коридорі пролунали важкі, упевнені кроки. Тихий щиголь замка — і двері її кабінету прочинилися.

​На порозі стояв Марк. Він був у своєму незмінному темному пальті, злегка розпатланий після київських заторів, але його погляд, який миттєво відшукав її в напівтемряві, змусив Катине серце забитися в зовсім іншому, гарячому ритмі.

​— Привіт, господарко «Простору», — тихо пробасив він, зачиняючи двері за собою і повертаючи ключ у замку зсередини на два оберти. — Я приїхав рятувати тебе від трудоголізму.

​Катя підвелася з-за столу, але не встигла зробити й кроку, бо Марк уже опинився поруч. Його великі, гарячі руки миттєво обхопили її за талію, піднімаючи з підлоги й саджаючи прямо на край її великого робочого столу. Стоси паперів та папки з документами з тихим шурхотом розсунулися вбік, поступаючись місцем чомусь куди важливішому.

​— Марку, ти що робиш? — крізь сміх зашепотіла вона, обіймаючи його за шию і заглядаючи в його темні, розпалені очі. — А якщо хтось повернеться? Олена чи охоронець знизу?

​— Мені байдуже, — прошепотів він їй у самі губи, обпалюючи її шкіру своїм гарячим подихом. Його пальці міцно стиснули її стегна під тонкою тканиною спідниці, притягуючи її ще ближче до себе. — Я чекав цього моменту весь день. Поки ти рятувала світ і своїх клієнтів, я думав лише про те, як зачиню ці двері. Тобі терміново потрібна сесія експрес-терапії, Катерино Олександрівно. І проводити її буду я.

Його губи накрили її з такою жадібною, накопиченою за день пристрастю, що у Каті на мить запаморочилося в голові. Вона сильніше вчепилася в його плечі, відповідаючи на поцілунок, повністю розчиняючись у цьому знайомому, зрілому й надійному теплі. Марк цілував її так, ніби намагався надолужити всі ті тижні, коли вони були змушені тримати дистанцію перед юристами, журналістами та колишнім чоловіком.

​Його великі долоні ковзнули вгору по її спині під тонкий кардиган, змушуючи її здригнутися від контрасту його гарячої шкіри. Папери під нею продовжували шурхотіти, якась ручка з тихим стукотом покотилася по столу й упала на ковролін, але цей звук здавався чимось із зовсім іншої реальності. Тут і зараз існували лише його важке дихання, запах його парфумів із нотками тютюну та шкіри, і це шалене, майже первісне відчуття безпеки поруч із ним.

​Коли Марк нарешті відірвався від її губ, лишаючи на них вологий, гарячий слід, він притиснувся своїм лобом до її лоба. Його груди здималися важко й часто.

​— Ти зведеш мене з розуму, Кать, — хрипко промовив він, заплющивши очі й обережно заправляючи пасмо її розпатланого волосся за вухо. — Я серйозно. Працювати сьогодні було неможливо. Всі думки були тільки про те, як ти тут.

​Катя тихо засміялася, досі намагаючись відновити подих, і поклала долоні йому на щоки, відчуваючи, як під пальцями пульсує жилка на його скроні.

​— Я теж думала про тебе. Але, Марку, нам справді треба їхати. Мая ж удома сама. Вона сказала, що замовила якусь нову доставку суші для випробування своєї «системи оцінки кур’єрів», але я все одно хвилююся.

​Марк зітхнув, але в його очах спалахнули ті самі теплі, смішливі іскорки. Він обережно спустив її зі столу на підлогу, допомагаючи стати на ноги, і розгладив долонями її спідницю, затримавши руки на її талії.