Розділ 27. Зустріч на нейтральній території

Четвер став днем, коли затяжне мовчання Андрія нарешті луснуло. Дзвінок від Степана застав їх по обіді. Адвокат повідомив, що Соколовський через своїх представників запросив офіційну зустріч на нейтральній території — у кабінеті незалежного медіатора в одному з бізнес-центрів у центрі міста.

​— Він хоче розмовляти, — сказав Степан по гучному зв'язку. — Медійна хвиля б’є по його контрактах сильніше, ніж ми сподівалися. Андрій готовий торгуватися.

​Катя стояла біля вікна, нервово перебираючи пальцями край свого кардигана.

— Я поїду, — твердо сказала вона. — Але Мая залишиться з Оленою. Їй нема чого там робити.

​— Я їду з тобою, — Марк підвівся з крісла, закриваючи ноутбук. Його голос не залишав простору для заперечень.

​— Марку, це офіційні переговори, — Катя повернулася до нього. — Андрій розлютиться, якщо побачить тебе там. Це може все зіпсувати. Я маю піти сама зі Степаном. Це моя битва.

​Марк підійшов ближче, м’яко але наполегливо взяв її за лікті.

— Ти підеш у кабінет сама, якщо вважаєш це за потрібне. Я не буду заважати вашій юридичній дуелі. Але я буду сидіти в приймальні. Я буду за дверима, Катю. Просто щоб ти знала: коли ти вийдеш звідти, перше, що ти побачиш — це мене.

​Катя зітхнула, відчуваючи, як її внутрішній супротив тане під цим натиском чистої, чоловічої турботи. Споритися з ним було марно.

​Бізнес-центр зустрів їх дзеркальними ліфтами, тихим шурхотом дорогих туфель по глянцевій підлозі та напруженою тишею коридорів. Марк, як і обіцяв, залишився на дивані в приймальні, розгорнувши якісь документи в телефоні, хоча його погляд раз у раз повертався до масивних дубових дверей кабінету переговорів.

​Катя увійшла всередину разом зі Степаном. Андрій уже сидів за довгим столом. Поруч із ним сидів його незмінний адвокат — чоловік із нудним обличчям і стосом паперів. Самого Андрія було важко впізнати. Завжди бездоганний, тепер він виглядав виснаженим. Краватка була злегка ослаблена, під очима залягли темні тіні, а пальці, якими він нервово постукував по столу, ледь помітно тремтіли. Його ідеальний всесвіт рушився через якусь газетну статтю.

​— Присідай, Катю, — Андрій навіть не спробував посміхнутися. — Давай без лірики й одразу до справи. Твій адвокат влаштував мені хорошу струс у пресі. Мої партнери незадоволені. Я готовий піти на компроміс.

​— Я слухаю тебе, Андрію, — Катя сіла навпроти, склавши руки перед собою. Всередині неї не було ні страху, ні тремтіння — лише холодна, майже хірургічна цікавість.

​— Я відкликаю всі заяви з опікунської ради та Департаменту освіти, — Андрій подався вперед, і в його очах знову блиснув той самий знайомий, загребущий вогник тирана, який звик купувати все підряд. — Мая залишається з тобою. Я не чіпаю твою батьківські права. Натомість я пропоную тобі хороші відступні. Дуже хороші. Але ти закриваєш свій «Простір», переписуєш будівлю на мою дочірню компанію і разом із Маєю виїжджаєш із Києва. Куди завгодно — в Одесу, у Львів, за кордон. Я все оплачу. Мені не потрібен цей галас тут.

​Катя дивилася на нього і раптом зловила себе на думці, що їй... смішно. Людина, яка колись здавалася їй залізобетонним монстром, що контролював кожен її крок, зараз сиділа перед нею і відчайдушно намагалася викупити свій спокій. Він так і не зрозумів, що є речі, які не мають цінника.

​— Ні, — тихо, але чітко сказала Катя.

​Андрій змінився в обличчі, його щелепа напружилася.

— Що значить «ні»? Катю, я пропоную тобі мільйони! Ти зможеш відкрити три таких центри в будь-якому іншому місті! Не будь дурницею, ти ж знаєш, що я можу затягнути суди на роки.

​В цей момент у гру вступив Степан. Він злегка посміхнувся і висунув на середину столу товсту теку з документами.

— Пане Соколовський, ви, мабуть, не зовсім розумієте нашу позицію. Ми тут не для того, щоб торгуватися. Це копії фінансових звітів ваших «сірих» фірм за останні три роки. Пан Марк, з яким зараз співпрацює Катерина, має дуже хороші зв'язки в податковій академії та аудиторських компаніях. Якщо ці папери підуть у хід слідом за статтею про опікунську раду... ви втратите не просто пару контрактів. Ви втратите свободу.

​Адвокат Андрія швидко переглянув перші сторінки, і його обличчя миттєво зблідло. Він нахилився до вуха Соколовського і щось швидко зашепотів. Андрій дивився на папери, і на його лобі виступили дрібні краплі поту. Його головний козир виявився битим.

​— Зустрічний позов ми подаємо завтра, — спокійно підсумував Степан, збираючи свої речі. — Тільки тепер умови диктуємо ми. Повне припинення будь-яких перевірок, офіційне відкликання всіх претензій і гарантія безпеки для центру «Простір». У вас є час до вечора, Андрію.

​Катя підвелася з-за столу. Вона навіть не подивилася на колишнього чоловіка, який залишився сидіти, роздавлені власним безсиллям.

​Коли важкі дубові двері кабінету зачинилися за її спиною, у Каті на мить запаморочилося в голові від надлишку кисню. Вона зробила крок у приймальню і зупинилася.

​Марк миттєво підвівся з дивана. Він не став нічого питати. Побачивши її обличчя, її легку, переможну посмішку, він просто зробив два великі кроки, підійшов і, не зважаючи на здивовані погляди секретарок та клерків, що проходили повз, підхопив її на руки, піднімаючи над підлогою.

​— Марку, пусти, тут люди! — крізь сміх зашепотіла Катя, б’ючи його долонями по плечах, але водночас міцно обіймаючи за шию.

​— Нехай дивляться, — голосно відповів він, кружляючи її посеред приймальні. — Я демонструю право власності на щастя. Ну що, як усе пройшло?

​— Він здувся, Марку, — вона притиснулася своєю щокою до його щоки, відчуваючи, як усередині все співає від свободи. — Твої папери спрацювали. Степан його просто знищив.

​Марк обережно поставив її на ноги, але не випустив зі своїх обіймів, тримаючи за талію. Його погляд був таким гарячим, що Каті здалося, ніби навколо них знову спалахнули ті самі іскри, які гріли їх у мансарді.

​— Це не мої папери спрацювали, — прошепотів він їй у самі губи. — Це ти вистояла. А тепер ходімо звідси. Мая вже тричі скинула мені мем про те, що якщо ми не приїдемо за нею протягом пів години, вона продасть наші координати інопланетянам.