Розділ 26. Ефект бумеранга

Середа принесла з собою перші плоди тактики Степана. Катя сиділа на підвіконні в мансарді Марка, тримаючи в руках телефон, де на екрані раз у раз спалахували сповіщення з посиланнями на публікації. Медійна бомба вибухнула тихо, але влучно. Стаття про великого бізнесмена, який використовує адміністративний ресурс та опікунську раду, щоб помститися колишній дружині й забрати дитину, швидко розлетілася київськими бізнес-колами.

​Андрій завжди панічно боявся публічного бруду. Його ідеально випрасуваний образ мецената й надійного партнера зараз тріщав по швах. Степан уже надіслав повідомлення: «У Соколовського скасували дві великі зустрічі з інвесторами. Вони хочуть перечекати, поки вляжеться пил. Ми вибили у нього ґрунт з-під ніг».

​— Катю, ти вже годину гіпнотизуєш цей екран, — Марк підійшов ззаду, обережно забираючи телефон з її рук і кладучи його на підвіконня. — Все йде за планом. Андрій зараз зайнятий гасінням пожежі у власному офісі. Йому не до нас.

​— Я знаю, — вона повернулася до нього, заглядаючи в його втомлені, але спокійні очі. — Просто дивно відчувати, що людина, яка роками здавалася всесильною, раптом виявилася такою вразливою перед звичайною правдою.

​— Бо правда — це єдине, до чого він не готувався, — Марк м’яко притягнув її до себе, ховаючи обличчя в її волоссі. — Давай забудемо про нього хоча б на кілька годин. Мая поїхала на виставку робототехніки з Оленою, у нас є час. Пам’ятаєш, що ти обіцяла?

​Катя примружилася, згадуючи.

— Пиріг?

​— Саме так. Я купив яблука. Найкращі, які зміг знайти на ринку. Тепер твоя черга показувати майстер-клас із заземлення.

​На кухні Марка панувала особлива атмосфера. Він увімкнув якийсь старий джаз, що тихо лився з колонки, розганяючи залишки денної тривоги. Катя взяла на себе роль шеф-кухаря, а Марк слухняно чистив яблука, хоча його великі пальці звикли тримати важчі інструменти, а не маленький кухонний ніж.

​— Марку, ти ріжеш занадто товсто, — сміялася Катя, відбираючи у нього чергове яблуко. — Вони не пропечуться. Потрібні тонкі скибочки, розумієш?

​— Я роблю надійно, з запасом міцності, — жартував він, підступаючи ближче й перехоплюючи її руку, в якій вона тримала ложку з борошном.

​— Облиш, я ж забрудню тебе! — вигукнула вона, але було запізно.

​Марк легким рухом мазнув пальцем, вимазаним у борошні, по її носі. Катя зойкнула, спробувала відповісти тим же, і за мить їхня кулінарія перетворилася на легкий, безтурботний хаос. Вони кружляли навколо маленького столу, сміючись, як підлітки, аж поки Марк не притиснув її спиною до стільниці, перекриваючи будь-який шлях до відступу.

​Його погляд миттєво змінився — жартівливі іскорки згасли, поступаючись місцем глибокому, майже відчутному на дотик бажанню. Катя затамувала подих. На її щоках було борошно, серце калатало десь у горлі, а рука Марка, гаряча й надійна, повільно ковзнула по її талії вгору.

​— Ти неймовірна, коли смієшся, — прошепотів він, нахиляючись так близько, що вона відчула тепло його шкіри. — Без цього свого захисного панцира. Просто Катя.

​Він поцілував її — спочатку повільно, смакуючи солодку вишневу гірчинку її губ, а потім усе глибше, пристрасніше. Катя обхопила його шию руками, повністю віддаючись цьому почуттю. Це не був поспіх, це була зріла, усвідомлена близькість двох людей, які пройшли через свої особисті шторми й нарешті знайшли одне в одному притулок. Вони перемістилися до спальні під дахом, де напівморок травневого вечора сховав їх від усього світу. Ця ніч належала тільки їм — без минулого, без страху перед майбутнім, повна тихих зізнань та гарячих дотиків, що залишали сліди в самій душі.

​Наступного ранку мансарда прокинулася від різкого звуку дверей, що відчинилися. Це повернулася Мая.

​Катя, яка вже встигла вдягнути свій просторий кардиган і заварити каву, вийшла в хол. Марк спускався сходами слідом, потягуючись і на ходу поправляючи футболку.

​Мая зупинилася посеред вітальні, тримаючи в руках свій незмінний планшет. Вона перевела погляд з мами на Марка, потім подивилася на кухню, де на столі лежав готовий, але трохи кривобокий пиріг, а підлога була покрита тонким білим шаром.

​Дівчинка повільно зняла навушники, залишаючи їх на шиї, і скептично підняла одну брову.

​— Я все розумію, війна з колишнім — це стрес, — проголосила тринадцятирічна Мая з абсолютно дорослим виразом обличчя. — Але вигляд у вас такий, ніби ви цей пиріг не пекли, а відбивалися ним від ворогів. Мам, у тебе борошно у волоссі. Марку, твій авторитет будівельника підірвано цим кулінарним хаосом. Ви що тут, у пасочки гралися, поки мене не було?

​Катя густо почервоніла, намагаючись швидко струсити борошно з маківки, а Марк лише голосно розсміявся. Він підійшов до Маї, забрав у неї рюкзак і підштовхнув у бік кухні.

​— Експертна комісія, прошу закрити очі на стан робочої поверхні. Смак пирога компенсує всі візуальні недоліки. Сідай, стратегу, будемо снідати.

​Мая підійшла до столу, відламала маленький шматочок і замислено прожувала.

— Гаразд, за смак — вісімка. Але за прибирання відповідає пан архітектор

Марк налив Маї велику чашку чаю з чебрецем і підсунув ближче найбільший шматок пирога, на якому вишневий сироп трохи витік із-під хрусткої скоринки.

​— Прибирання так прибирання, — погодився він, спираючись ліктями на стіл і з посмішкою спостерігаючи, як дівчинка розправляється з випічкою. — Тільки чур, ти допомагаєш збирати великі уламки моєї кулінарної гідності.

​Мая хмикнула, але сперечатися не стала. Вона витягла свій телефон, швидко щось перевірила і раптом підняла очі на Катю. Саркастична маска підлітка знову на мить спала, оголивши тривогу, яку вона так ретельно намагалася приховати за навушниками й гострими словечками.

​— Мам, я дивилася коментарі під тією статтею про Соколовського, — тихо сказала вона. — Там люди пишуть, що він просто так це не залишить. Що у таких, як він, завжди є план «Б». Це правда?

​Катя поставила свою чашку на стіл. Вона відчула, як Марк під столом м’яко стиснув її коліно, повертаючи їй відчуття реальності й не дозволяючи тривозі знову взяти гору.