Розділ 25. Бюрократичний джиу-джитсу

Ранок зустрів їх занадто яскравим для Катиного настрою сонцем. Мансарда Марка була залита світлом, яке безжально вихоплювало кожну порошинку, що кружляла над стосами креслень. Катя прокинулася від тихих голосів, що долинали з першого рівня.

​Спустившись сходами, вона застала дивну картину. Марк і Мая сиділи за кухонним столом. Перед тринадцятирічною Маєю стояла величезна чашка какао, а Марк зосереджено слухав, як дівчинка щось емоційно доводила, активно жестикулюючи залишками бутерброда.

​— Я просто кажу, що якщо цей твій Степан — нормальний адвокат, він має використати тактику джиу-джитсу, — повчально говорила Мая, поправляючи навушники на шиї. — Ну, знаєш, коли силу суперника розвертають проти нього самого. Андрій думає, що він великий бос? Круто, давай зробимо так, щоб його великі боси-партнери дізналися, який він насправді дрібний шантажист.

​— Маю, ти де таких слів набралася? — посміхнувся Марк, помітивши Катю, і його погляд миттєво потеплішав. Він підвівся, наливаючи Каті каву. — Доброго ранку. Твоя донька тут розробляє стратегію захисту, яка змусить Степана плакати від заздрощів.

​— Доброго ранку, — Катя підійшла, приймаючи чашку і сідаючи поруч. Вона досі відчувала легку приємну втому після ночі, але згадка про конверт Ігоря, який лежав на полиці, повернула її на землю. — Маю, ми зі Степаном розберемося. Твоє завдання зараз — школа і спокій.

​— Ага, звісно, — Мая закотила очі з чисто підлітковим драматизмом. — Судять моє майбутнє, а я маю сидіти на геометрії і вдавати, що мене хвилюють катети й гіпотенузи? Я їду з вами. Це не обговорюється. Якщо треба, я можу надати суду щоденник, де зафіксовано, що мама тричі на тиждень змушує мене їсти суп. Це єдине насильство, яке я терплю в цьому домі. Нехай опікунська рада плаче.

​Марк пирхнув у кулак, намагаючись стримати сміх під суворим поглядом Каті.

— Знаєш, Катю, а в її словах є логіка. Степан хотів побачити Маю перед тим, як подавати документи. Нехай їде. Тільки без супу, добре?

​Офіс Степана зустрів їх прохолодою кондиціонера та запахом дорогої шкіри. Адвокат, вислухавши історію з конвертом та вивчивши папери, які передав Ігор, лише потер підборіддя. На його обличчі не було паніки — швидше, азарт мисливця.

​— Що ж, Андрій Соколовський вирішив зіграти ва-банк, — Степан виклав документи перед собою. — Позбавлення батьківських прав через «нестабільне середовище роботи з травмованими дітьми» — це брудно. Але юридично це мильна бульбашка. Маю, скажи мені, як тобі живеться з мамою?

​Мая, яка сиділа у глибокому шкіряному кріслі, миттєво підібралася. Весь її підлітковий сарказм кудись зник, поступившись місцем серйозності.

— Моя мама — найкращий психолог у цьому місті. Вона допомагає дітям, які бачили те, що дорослим і в страшних снах не снилося. Якщо хтось вважає це «токсичним», то у цього когось проблеми з головою. Я нікуди від мами не піду. А якщо той... Андрій спробує мене забрати, я просто втечу. І прийду до Марка. У нього хоч і катастрофа в квартирі, але він принаймні нормальний.

​Марк, який стояв біля вікна, ледь помітно здригнувся від цих слів і подивився на Маю з глибокою повагою. Катя відчула, як горло стиснув спазм вдячності.

​— Чудово, — Степан швидко записав щось у блокнот. — Нам навіть не доведеться захищатися. Ми зробимо те, що Мая назвала джиу-джитсу. Завтра зранку копії цих запитів Андрія з нашими коментарями щодо психологічного тиску та спроби рейдерства «Простору» будуть на столах у його головних інвесторів. Вони зараз дуже чутливі до репутаційних скандалів. Ми підсвітимо його так, що йому самому доведеться відкликати всі заяви, аби врятувати свій бізнес.

​Коли вони вийшли з офісу, небо над Києвом раптово потемніло, і перші важкі краплі травневої зливи застукали по асфальту.

​— Біжіть в машину! — гукнув Марк, відкриваючи над Маєю свою велику парасольку.

​Дівчинка швидко застрибнула на заднє сидіння, а Катя на мить забарилася, заворожена тим, як швидко місто ховається за стіною води. Марк не дав їй зробити ні кроку далі. Він притягнув її до себе, ховаючи під навісом над входом до бізнес-центру.

​Парасолька полетіла на підлогу. Марк узяв її обличчя в долоні — його пальці були вологими від дощу, але шкіра випромінювала шалене тепло.

​— Катю, подивися на мене, — його голос перекривав шум зливи. — Подивися мені в очі. Він не забере її. Чуєш? Раніше я просто будував будинки. Я знав, як тримаються стіни. Але зараз я знаю, що тримає мене самого. Це ти і Мая. Я не віддам вас обох жодному бюрократу у світі.

​Катя дивилася на його мокре волосся, на гострі зморшки біля очей, і весь її внутрішній шторм раптом ущух. Залишилася тільки ця божевільна, гаряча іскра між ними. Вона піднялася на навшпиньки і сама поцілувала його — відчайдушно, зріло, вкладаючи в цей поцілунок усе те, що неможливо було висловити паперами чи законами. Марк відповів із такою ж пристрастю, притискаючи її до стіни будинку, байдужий до того, що повз них із шумом пролітали машини, піднімаючи фонтани бризок.

​З вікна машини почувся короткий сигнал клаксона. Вони розійшлися, важко дихаючи. Мая висунула голову в прочинене вікно, ігноруючи дощ.

​— Альо, партизани! Я, звісно, все розумію — романтика, дощ, як у дешевих серіалах. Але я взагалі-то мокну! І мій літак у планшеті теж!

Марк різко викрутив кермо, оминаючи величезну калюжу, з-під коліс якої в усі боки розлетілися брудні фонтани води. Двірники на лобовому склі працювали на максимальній швидкості, але злива була такою щільною, що за кілька метрів попереду виднілися лише розмиті червоні плями габаритних вогнів інших машин.

​У салоні панував той особливий затишок, який буває лише під час сильної негоди, коли ти знаєш, що надійно схований від усього світу в металевій коробці. На задньому сидінні тихо клацав стилус — Мая, повністю занурена у свій малюнок, час від часу тихо мурчала під ніс якусь мелодію, абсолютно не зважаючи на дорослу напругу попереду.

​— Степан знає, що робить, — тихо сказав Марк, кинувши швидкий погляд на Катю. Вона сиділа, міцно зчепивши пальці на колінах, і дивилася на потоки води, що стікали по склу. — Його план з інвесторами — це чистий розрахунок. Андрій тримається за свої гроші міцніше, ніж за будь-які амбіції. Коли запахне фінансовими збитками, він відступить.