Розділ 22. Смак спокою

Кав’ярня за рогом зустріла їх дзвоником над дверима та густим ароматом свіжої випічки. Після стерильної напруги перевірки це місце здавалося Каті іншою планетою. Тут ніхто не вимагав сертифікатів, не перевіряв терміни придатності й не шукав прихованих мотивів.

​Марк вибрав столик у самому кутку, де м’яке світло ламп у плетених абажурах робило все навколо затишним і трохи розмитим. Він відсунув стілець для Каті й сів навпроти, нарешті закривши свій ноутбук — символ його постійної готовності до боротьби.

​— Ну що, «злочиннице», — він усміхнувся, підсуваючи їй меню. — Обирай найкалорійніше, що тут є. Сьогодні ти це заслужила.

​Катя пробігла очима по списку, але її думки все ще крутилися навколо того, як холодно блищали окуляри інспектора.

— Знаєш, Марку, найдивніше те, що мені не страшно. Я очікувала, що після їхнього візиту буду розбитою, але натомість відчуваю... злість. Таку здорову, правильну злість. Андрій думав, що я зламаюся від першого ж офіційного папірця.

​— Він судить по собі, — Марк накрив її долоню своєю. — Для нього репутація — це лише фасад. Якщо за ним знаходять тріщину, він панікує. А ти — справжня. Твій центр — це не просто бізнес, це ти сама. І поки ти стоїш рівно, жодна перевірка не зможе знести цей фундамент.

​Офіціант приніс два величезні шматки шоколадного торта з вишнею та великий чайник із трав'яним чаєм. Катя відламала шматочок десерту, і солодкий смак нарешті змусив її остаточно розслабитися. Вона подивилася на Марка. Він спостерігав за нею з такою теплотою, що в грудях стало тісно.

​— Чому ти так на мене дивишся? — запитала вона, відчуваючи, як до щік підступає рум'янець.

​— Просто думаю, яка ти дивна, — він нахилився ближче. — П’ять хвилин тому ти була готова битися з державною машиною, а зараз радієш торту, як мала дитина. Я ніколи не зустрічав нікого, хто міг би бути таким сильним і таким... незахищеним одночасно.

​— Це називається бути живою людиною, Марку, — Катя усміхнулася, торкнувшись його пальців своїми. — Ми з тобою не з графіту і не з бетону. Ми просто двоє людей, які намагаються знайти трохи спокою серед цього хаосу.

​Марк переплів свої пальці з її.

— І ми його знайдемо. Сьогодні ввечері ми заберемо Маю, і я пропоную влаштувати вечір без телефонів. Ніяких новин, ніяких дзвінків від Степана. Тільки ми, дурні комедії і, можливо, той яблучний пиріг, про який ти казала.

​— Домовилися, — видихнула Катя.

​Вони сиділи в тиші, яка більше не була напруженою. Це була тиша порозуміння. Позаду залишився важкий ранок, попереду чекали нові спроби Андрія повернути контроль, але тут і зараз, у цій маленькій кав’ярні, вони були вільними.

​Коли вони вийшли на вулицю, сонце вже почало схилятися до обрію, розфарбовуючи київські вулиці в золотаві тони. Марк притягнув її до себе і коротко поцілував у маківку.

​— Поїхали за нашою малою теоретикинею, — сказав він, відчиняючи двері машини. — Олена вже, мабуть, готує план евакуації від її запитань.

​Катя сіла в крісло, відчуваючи, як тривога остаточно розчиняється. Вона знала, що завтра буде новий день і нова битва, але зараз у неї був Марк, була Мая і було чітке розуміння: вона більше не дозволить нікому диктувати умови її щастя.