Розділ 21. Сніданок на пороховій бочці

Ранок почався не з будильника, а з м’якого світла, що пробивалося крізь нещільно задерті штори, і відчуття абсолютної, майже нереальної тиші. Катя прокинулася від того, що Марк обережно прибрав пасмо волосся з її обличчя. Його рука затрималася на її щоці, тепла і трохи шорстка.

​— Доброго ранку, — прошепотів він. Голос був низьким, по-ранковому густим.

​Катя лише усміхнулася у відповідь, сильніше зариваючись обличчям у подушку. Вчорашня пристрасть залишила по собі приємну втому в м’язах і дивне відчуття невагомості. Хотілося зупинити час, заморозити цей момент, де не було ні адвокатів, ні погроз, ні минулого, що дихало в потилицю.

​— Нам треба вставати, — Марк зітхнув, хоча сам не поспішав випускати її з обіймів. — О дев’ятій Степан чекає на копії записів із камер. А ще треба заїхати до Маї, поки вона не з’їла Олені весь мозок своїми теоріями про те, чому ми її «заслали».

​Катя нарешті розплющила очі й сіла в ліжку, підтягнувши ковдру до підборіддя.

— Ти правий. Реальність стукає у двері. Але знаєш... після вчорашнього мені здається, що ці двері тепер значно міцніші.

​Марк нахилився і швидко поцілував її у плече.

— Вони не просто міцніші. Вони тепер під напругою для небажаних гостей. Йди в душ, а я зроблю каву. Сьогодні без яєчні — у нас закінчилися яйця, тож будуть грінки з тим дивним сиром, який ти купила.

​На кухні пахло паленим хлібом і міцною арабікою. Катя вийшла вже зібрана, у простій білій сорочці та джинсах. Вона виглядала спокійною, але всередині знову почала прокидатися та сама звична зосередженість. Вона взяла телефон, який усю ніч пролежав екраном донизу на комоді.

​Жодного повідомлення від Андрія. Це було підозріло. Зазвичай після програного раунду він або засипав її гнівними листами, або діяв через посередників. Ця мовчанка тиснула на вуха сильніше за будь-який крик.

​— Що там? — Марк поставив перед нею тарілку з грінками.

​— Нічого. Тиша. І це мене лякає найбільше, Марку. Він ніколи не замовкає просто так.

​Марк сів навпроти, відставивши свою чашку.

— Він не замовк. Він просто зрозумів, що старі методи не діють. Зараз він або радиться з юристами, або шукає, куди вдарити наступного разу. Але ми теж не сидимо склавши руки. Степан сказав, що сьогодні по обіді у Соколовського почнуться перші неприємності з податковою. Ми вирішили не чекати, поки він нападе, і підсвітили пару його старих «сірих» схем.

​Катя здивовано підняла брови.

— Марку, це вже війна на знищення.

​— Він сам її обрав, — Марк спокійно відкусив грінку. — Він думав, що ти — це просто актив, який можна забрати силою. Тепер нехай вчиться захищати свої власні активи.

​Розмову перервав дзвінок. Це був Степан. Марк увімкнув гучний зв'язок.

​— Слухаю, Степе. Є новини?

​— Є, і вони специфічні, — голос адвоката був бадьорим. — Наш опонент вирішив змінити вектор. Він не буде судитися за будівлю прямо зараз. Він подав запит до Департаменту освіти та соціальної політики щодо перевірки вашої ліцензії, Катерино. Стверджує, що «Простір» не відповідає нормам безпеки для роботи з дітьми.

​Катя відчула, як у роті пересохло.

— Це брехня. У нас ідеальні звіти ДСНС і санепідемстанції.

​— Звісно, брехня, — підтвердив Степан. — Але перевірка — це процедура. Вони можуть прийти вже сьогодні-завтра. І доки триватиме перевірка, діяльність центру можуть призупинити.

​Марк стиснув кулак так, що суглоби побіліли.

— Він хоче закрити її руками бюрократів. Класика.

​— Не зовсім, — додав Степан. — Я передбачив це. У нас є копія його вчорашньої записки про те, що «робітники можуть випадково пошкодити стіни». Я вже додав її до пояснювальної записки в Департамент. Ми подаємо це як спробу рейдерського захоплення через корупційні зв'язки. Катерино, вам треба бути в центрі. Будьте готові приймати комісію. Марку, ти будь поруч, але не втручайся, якщо не буде прямої загрози.

​Коли зв'язок розірвався, у кухні знову запала тиша. Катя подивилася на свої руки — вони не тремтіли. Навпаки, вона відчувала дивну, холодну впевненість.

​— Він хоче перевірки? — вона підвелася з-за столу. — Нехай приходять. У мене кожен малюнок дитини, кожен протокол занять задокументований. Він думає, що я просто «психолог із картинками», але я власниця бізнесу, який працює прозоро.

​Марк підвівся слідом і обняв її зі спини, притискаючись обличчям до волосся.

— Ось ця твоя злість мені подобається значно більше, ніж твій вчорашній розпач. Ти справжня левиця, Катю.

​— Я просто хочу, щоб він нарешті відчепився від мого життя, — прошепотіла вона, розвертаючись у його обіймах. — Марку, пообіцяй мені... якщо сьогодні все закрутиться, ти не будеш лізти на рожон. Нехай Степан працює з паперами.

​— Обіцяю бути зразковим цивільним, — він усміхнувся, але в очах все ще блищали іскри. — Поїхали. Треба завезти грінки Маї, поки вона не почала вимагати омарів на сніданок у Олени.

​Вони вийшли з квартири, тримаючись за руки. Сходи, ліфт, парковка — кожен крок здавався початком нового раунду. Над Києвом стояло сонце, обіцяючи спекотний день, і Катя знала: сьогоднішній вечір змінить усе. Або Андрій зламає її справу, або вона назавжди вирветься з його загребущих рук.