Розділ 3. Ефект метелика в гумових чоботях

​Війна з Андрієм почалася не з гучних криків, а з сухого хрускоту паперу. О дев’ятій ранку в двері Катерини постукав кур’єр. Він простягнув конверт із логотипом відомої юридичної фірми «Варта і партнери».

​— Ви Катерина Соколовська? — запитав хлопець, жуючи гумку. — Підпишіть тут.

​Катя підписала. Всередині було повідомлення про те, що Андрій подає позов на одноосібну опіку над Маєю, мотивуючи це «нестабільним емоційним станом матері та неналежними умовами проживання дитини».

​Катя притулилася до стіни. Вона очікувала удару, але не такого швидкого. «Неналежні умови» — це була метафора для орендованої квартири, де на кухні з-під плінтуса періодично визирав тарган, якого Мая встигла назвати Геннадієм.

​— Мам, я запізнююся! — крикнула Мая з ванної. — І тут знову вода тече зі стелі!

​Катя вбігла у ванну. Стеля над унітазом вкрилася великими жовтими пухирями. Зверху чувся ритмічний гуркіт — сусіди зверху явно влаштували або басейн, або техно-вечірку в душі.

​— Тільки не сьогодні, — прошепотіла Катя. У неї через годину була співбесіда на посаду адміністратора в дитячий розвиваючий центр. Перша реальна можливість отримати зарплату.

​Вона схопила порожнє відро, поставила його під струмінь і кинулася нагору.

​Двері квартири №45 відчинила жінка в халаті з принтом величезних тигрів і з маскою з огірків на обличчі.

— Ви мене топите! — вигукнула Катя.

— Хто? Я? — жінка здивовано моргнула огірком. — Та я ж тільки пральну машинку запустила. Ой!

​Через хвилину з’ясувалося, що «машинка» — це старий агрегат марки «Малютка», який вирішив, що він — гейзер. Поки Катя допомагала сусідці збирати воду ганчірками (бо не могла залишити жінку в біді, попри власну співбесіду), вона встигла викупатися в цій же воді, коли шланг остаточно зірвало.

​Через сорок хвилин Катя вибігла з під’їзду. Волосся, яке вона зранку ретельно вкладала, перетворилося на сумне мокре пасмо. Її світло-бежевий тренч був прикрашений брудною плямою від «тигрового» халата сусідки.

​— Мамо, ти схожа на мокрого спанієля, — констатувала Мая, яка чекала її біля метро.

— Зате я врятувала квартиру номер сорок п’ять від всесвітнього потопу, — висапала Катя. — Їдь до школи. Я встигну.

​Вона не встигла. До центру вона забігла з запізненням на п’ятнадцять хвилин.

Директорка центру, пані з обличчям людини, яка їсть на сніданок тільки лимони, подивилася на Катю поверх окулярів.

​— Пані Соколовська? Ви... дещо волога.

— У мене був інцидент з гідравлікою, — спробувала пожартувати Катя, але під суворим поглядом пані жарт помер, не народившись.

​Співбесіда була катастрофою. Коли Катю запитали про її досвід роботи з CRM-системами, вона чесно відповіла, що останні десять років її головною системою був розклад візитів до косметолога та організація благодійних балів.

— Ми вам передзвонимо, — стандартно кинула директорка.

​Вийшовши на вулицю, Катя сіла на лавку. Хотілося плакати, але від холоду і вологи вона почала просто гикати. Сміх істерично підкотився до горла.

«Автор світових бестселерів написав би це краще», — подумала вона. «Героїня мала б вийти з води як Афродіта, а я виглядаю так, ніби мене прожував і виплюнув мегаполіс».

​Вона дістала телефон, щоб подивитися маршрут до бібліотеки (де був безкоштовний Wi-Fi для навчання), і раптом побачила пропущений від невідомого номера.

​— Алло? — гикнула вона в слухавку.

— Катерино? Це Марк. З лекції.

​Катя завмерла. Вона зовсім забула про нього за раковинами та юристами.

— Ой, вітаю. Вибачте, я... гик... трохи зайнята.

— Я бачу, ви дуже зайняті іканням, — у його голосі почулася тепла іронія. — Я просто хотів запитати, чи не забули ви в аудиторії свій блокнот. Я підібрав його. Там на першій сторінці номер телефону.

​Катя ляснула себе по лобі. Блокнот! Її єдине джерело структурованих думок.

— Так, це мій. Дякую. Я можу забрати його в четвер перед лекцією.

— Насправді я зараз біля того дитячого центру, де ви щойно були. Бачив, як ви вибігали з виглядом людини, яка щойно перемогла дракона... або принаймні велику рибу.

​Катя озирнулася. Марк стояв через дорогу, біля своєї машини, і тримав її блокнот. Він був у тому ж темно-синьому джемпері, і на тлі сірого міста виглядав напрочуд надійним.

​Вона встала, намагаючись непомітно прикрити пляму на тренчі сумкою. Коли вона підійшла, він просто протягнув їй блокнот.

— Дякую. Ви мене врятували.

— Катерино, — він уважно подивився на її мокре волосся. — Якщо це був дракон, сподіваюся, ви його хоча б підсмажили.

​Вона не витримала і розсміялася. Вперше за цей жахливий ранок.

— Ні, це була пральна машина «Малютка». Вона виявилася сильнішою.

​— Архітектори знають, що старі конструкції найнебезпечніші, — він відчинив дверцята машини. — Сідайте. Я підвезу вас. І ні, це не побачення. Це гуманітарна допомога потерпілим від повені.

​Катя сіла в салон, де пахло деревом і кресленнями. Всередині «Альфа Ромео» було тихо й затишно. Катя притиснула до себе врятований блокнот, наче щит. Тепло від обігрівача почало розслабляти її затерплі м’язи, і разом із цим прийшло відчуття неймовірної ніяковості.

​— Ви завжди рятуєте жінок у стані «після потопу», чи мені просто пощастило? — запитала вона, намагаючись віджартуватися, хоча пальці все ще тремтіли.

​Марк плавно вивернув кермо, вливаючись у потік машин.

— Зазвичай я рятую лише будівлі, які от-от розваляться. Але у вашому випадку, Катерино, я побачив щось спільне з готичним собором: фасад тримається ідеально, а всередині — пожежа.

​Катя здивовано подивилася на нього. Його профіль був зосередженим, погляд — прикутим до дороги.

— Ви дуже спостережливі. Це професійна деформація чи ви теж проходили курс «Як розпізнати катастрофу за п’ять хвилин»?

​Марк на мить замовк. Він перемкнув передачу, і Катя помітила на його руці невеликий старий шрам біля великого пальця.

— П’ять років тому я будував свій «ідеальний дім», — почав він голосом, у якому не було гіркоти, лише констатація факту. — У мене була успішна фірма, дружина, яка обожнювала мої чеки, і впевненість, що я контролюю гравітацію. А потім фундамент тріснув. Дружина пішла до мого бізнес-партнера, фірму довелося продати за борги, а «ідеальний дім» виявився просто купою цегли.