Розділ 10

Ось тут вже офігіли всі.

На кухню прибігла Сара, почувши гуркіт.

Перед чотирма особами постала п'ята: вона впевнено тримала у руках пістолет, який був спрямований на Карлу.

Сара, хоч і мала при собі зброю - не стала втручатися, лише промовила:

- Луїзо, якщо збираєшся щось утнути, тоді краще подумай чи варто.

Олівія була ні жива ні мертва. Її й без того бліде обличчя взагалі втратило будь-які ознаки життя.

- Еммо, стань за мною! - зкомандувала тітка.

Карла стояла спокійно, ніби перебувала в якійсь ейфорії.

- Луїзо, ось ти тут. Я гадаю, що настав час надолужити згаяне.

- Ти як завжди руйнуєш усе, що безпосередньо стосується мене! - зірвалася на крик жінка, - Еммо, йди сюди я сказала!

Емма вже не знала кому вірити. Але заради безпеки послухалася Луїзу і стала позаду неї, як та і наказувала, ледь помітно піднімаючи руки догори, показуючи, що "окей, я без зброї, не треба крику" .

Карла повільним кроком почала наближатися до жінки з тим самим незворушним моторошним поглядом.

- Мамо, - почала Олівія.

- Помовч! - гримнула мати і дівчина зовсім перестала виглядати на свій вік.

Еммі було важко прийняти той факт, що Карла є мамою. Карла здавалася не з тих, у кого є сім'я...

- Стій де стоїш! - скрикнула тітка.

- Я тепер ніколи тебе ні про що не попрошу! Ніколи не зупинюся, доки не досягну своєї мети! Чуєш: ніколи!

- Що я тобі зробила?!

У будинку просто стояв гвалт. Дзвінкі зловісні жіночі голоси були наче лазери у запилючених кімнатах. Вони засліплювали бачення через мозок, цей крик в'їдався у підсвідомість та нажахані обличчя дівчат-підлітків створювали атмосферу якогось страшного квесту з акторами.

- Нащо ти вбила мою дитину?!

Це вже був не крик. Це був звук падаючого мосту в апокаліптичному  світі. Це був стогін усіх залізних балок, що так довго трималися, в надії, що все мине. Проте ось, подув вітер, що приніс за собою ураган.

Луїза нажахано подалася назад, прийнявши позу дикої кішки, що зараз, з секунди на секунду, почне захищатися. Руки, що нещодавно із усією впевненістю тримали зброю, послабилися і приціл почав потихеньку опускатись...

Обличчя Олівії перестало буде крейдового кольору і набрало трохи сірих тіней.

- В сенсі? Мамо, а я ж тоді хто?..

Карла взагалі не зважала на дівчину і тепер очима кобри лише дивилася на свою здобич.

- Скільки ще чекати? - прогарчала жінка.

Емма з незрозумілою цікавістю підняла брови, вдивляючись в очі двох жінок, намагаючись зрозуміти наміри кожної.

Сара беземоційно глянула на наручний годинник і, щось підрахувавши, відповіла:

- Ще п'ять хвилин.

- Що "п'ять хвилин"? Які ще п'ять хвилин?! - здавалось, що Луїзин нервовий зрив треба було лікувати вдруге.

- Не прикидайся! Що, боїшся, що від тебе відвернуться, як я від тебе? Так, уявляєш: було за що! Знай, Еммо, твоя люба тітонька...

- Мовчи...

- Вбивця! - договорила Карла.

Емма вже стояла і спостерігала за усім просто ніби як у кіно. Вона нічого не відчувала до Луїзи і, якщо розібратися, Еммі навіть було по барабану щодо цієї звістки. Вона ніби просто читала Агату Крісті.

Луїза мовчала. Деякий час. А потім:

- Я не хотіла! Я не знала! - сльози так і полилися з червоних очей. - Це була лікарська помилка! Я не хотіла її вбивати!

Жінка напівкроками попрямувала спиною до дверей, тим самим опинившись на ґанку.

Емма відійшла трохи вбік, щойно опинилася на вулиці.

Це було дивне видовище: дві жінки, здавалося, зараз розірвуть один одного через... дитину? мертву?..

Емма у вухах почула стукіт. Кров пульсувала, мозок похолов і вона похитнулася, проте встояла.

"Все ок... Тримай свою свідомість при тямі! Зараз він прийде..."

Враз, Луїза похитнулася і впала.

Від цього Еммина потилиця чомусь похолола.

Карла підійшла, схилилася над жінкою  і проговорила:

- "Лікарська помилка"... Так, так усі казали... Проте хто, скажи мені, коли я була не взмозі піти купити ліки для неї, сам зголосився і пішов? Ти, моя дорогенька кума... Ти вбила МОЮ дитину своєю некомпетентністю та безвідповідальністю.

Раптом, почулися кроки. Швидкі кроки. Хтось біг у їхній бік. Коли звук долинав дуже близько, стало зрозуміло, що то не одна людина.

Карла миттєво підняла очі.

Джон без церемоній підбіг до жінки й схопив її зап'ястки, заводячи їх за її спину.

- Еммо, з тобою все добре? - Іен підбіг до дівчини та, взявши її за плечі, пильно глянув їй у вічі.

 - Так, - випалила дівчина з виряченими очима-глечиками.

- Джоне, Луїзу теж забери!

Чоловік надягнув наручники і на другу жінку. За тим дістав з кишені телефон і почав диктувати адресу.

За хвилину почувся гуркіт у вітальні й на двір вийшов Іен, ведучи перед собою Сару, що мала вигляд приниженого хижака. Вона не пручалася, просто міцно стиснула губи й декілька разів закотила очі.

- Поліція вже їде, - повідомив Райден.

- Еммо, що тут сталося? - спантеличено спитав Гаррісон.

Дівчина хотіла все розказати як є, але виходило, що усе буде звучати як "вона зробила те, а ота одягнула мішок на голову, а інша тримала мене у запилюженому приміщенні, де свіжому повітрю були б тільки раді...". Але це було не в її стилі. Не в стилі жертви. Вона б, напевно, розповіла все, проте не при цих трьох жінках точно.