Розділ 7

Решту дня Іен намагався поєднати докупи якісь документи між собою та намагався знайти хоча б якийсь сенс. Джон звіряв відбитки пальців, а Сара поїхала на декілька годин у лікарню, особисто поговорити з Луїзою.
Емма вийшла з будинку, не сказавши ні слова, щоб нікого не відволікати. Джон підвів очі і провів дівчину поглядом.
- Як думаєш, куди вона? - трохи застудженим басистим голосом запитав чоловік.
- Не знаю, - задумливо відповів Гаррісон.

Емма підійшла до липи і сперлася на неї, глянувши в телефон. Їй написала мама.
"Чорт... вона за мене переживає..."
Дівчина вирішила зателефонувати, бо й справді не знала як далі себе поводити у незнайомому їй місці.
Після двадцятихвилинної розмови, вони домовились, що Емма попроситься пожити у Сари, а щодо одягу -
Емілі скине гроші на картку і дівчина зможе собі щось купити.
Для дівчини було просто неможливим попросити нову знайому про послугу наживо. Вона наповнила легені свіжим повітрям і рушила назад у приміщення.
Зайшовши повільним кроком, Емма помітила, що у неї трохи паморочиться в голові. Вона сіла на перший ліпший стілець трохи далі від робочих місць Іена та Джона і занурилась в телефон.
- Треба зараз поїхати знайти ту жінку, - порушив тишу Іен, - Як там її звати?
Тиша. Джон запитально глянув на друга.
- Еммо?
- Що? - виринула дівчина з власних думок.
- Як звати ту жінку, яка першою побачила труп?
- Карла.
Чоловік взяв телефон, поклав його в кишеню і рушив до виходу. Джон чхнув.
- Райдене, йди додому.
- Іен, можна поїхати з вами?
На неї глянули дві зацікавлені пари очей.
- Нащо? - спитав Гаррісон.
- Ну... - завагалася дівчина, - Просто цікаво подивитися на деталі роботи... Лише через цікавість.
- Так, чом би й ні, - недовго думаючи, погодився детектив.

Усю дорогу вони їхали мовчки. Під'їжджаючи до будівлі, де вчора було скоєно вбивство, Іен сказав:
- Аби не виникало зайвих запитань - посиди у машині, потім ми поїдемо у магазин і до Луїзи.
Емма лише кивнула, розуміючи, що від самої згадки про тітку її нутрощі вивертаються назовні й серце починає злісно вилітати з грудей.
Робити їй в машині не було чого, тому вона вирішила вийти і прогулятися навколо неї.
Думала про всяке, але найбільше про вбивцю: чи пересікалася вона з ним (або нею) коли небудь?
Було б чудово особисто їй потайки від усіх провести власне розслідування і скористатися правилом "одна голова добре, а дві - ще краще".
Увімкнувши музику, Емма обперлася на машину, склала руки на грудях і оглянула парковку. Потім перевела погляд прямо, де перед величенькою галявиною виднілося скупчення дерев, яке повільно перетворювалось у ліс.
Саме звідти вчора і пролунав постріл, спрямований у тітку.
"Можливо, якщо вчора я не помилилася і мені не привиділось, то могла бути просто серійна маніяк-вбивця, якій просто потрібно було поповнити свій список жертв. З одного боку, це було б очевидно, але з іншого - на такі очевидності зазвичай і закривають очі, шукаючи щось більш незрозуміле, в той час як відповідь залишається очевидною... А з іншого, то це могла бути просто лише одна з Луїзиних конкуренток у так званій боротьбі за місце мера. Хто зна, але зазвичай це стандартний сюжет..." - Емма підняла брови, стенула плечима і озирнулася, ніби щось почула, - "Та ні, здалося."
Вона зробила декілька фото блакитного неба з білими хмарами, які своєю формою нагадували величезного дракона.
Раптом з будинку почувся чийсь біг та голосні крики:
- Стояти! Карло, стій!
- Відійди від машини!

До того місця, де була дівчина бігли темношкірий охоронець та Іен. Емма озирнулась, не розуміючи до кого взагалі вони звертаються, і здивовано відійшла від машини.
За автівкою, з боку водійських дверей хтось ховався і, почувши крики, рвонув геть в ліс.
Було помітно, що постать, одягнена у темне худі та темно-сині джинси, не професійна бігунка: постійно шпорталась у власних же ногах.
Чоловікам не вистачало метрів десяти, аби добігти до незнайомої персони і схопити її. Охоронець пустив у хід зброю.
Два постріли і людина, яку звали Карла впала на траву.

Першим до неї підбіг охоронець і одразу ж тремтячими руками наставив на порушницю пістолет. Гаррісон вже стишив біг і доходив до них швидким кроком.

- Міс Честер, зупиніться! Вас заарештовано через те, що ви порпалися в особистих речах цього джентельмена.
Іен здивовано глянув на охоронця. Такого напевно він ще не чув.
- Пф... гмикнув детектив. - Як тебе? Томе, ти де взагалі освіту отримував?
- А як ви дізнались моє ім'я?
- Дедукція. На бейджику прочитав. Чувак, так не робиться! Що ти взагалі верзеш?! А ти, Карло! Що ти виробляєш?

Жінка намагалася підвестися і втекти, але всі зусилля були марними.
- Ви її підстрелили? - повільно підходячи запитала Емма.

Запала незручна мовчанка, яку одразу ж порушила Карла, стогнучи від болю.
- Та я ж по ногам... - виправдався Том, на що отримав скептичний невдоволений погляд Іена.

- Це все ви винні! Усі ви! Це  все твоя сімейка! - закричала жінка, дивлячись на дівчину.
От вже від цього у Емми кров трохи похолола. Вона помітила, що з правої ноги жертви струменіла кров, фарбуючи джинси у темний мокрий бордовий колір.
- А от звідси вже детальніше, - серйозним тоном сказав чоловік і перевів прискіпливий погляд з Емми на Карлу.
- Усі винні... - зашипіла Карла, немов змія. - Це вона її вбила! Вона!
- Карло, заспокойся! - крикнув Гаррісон. Емма ще не чула щоб мамин знайомий був настільки суворим. Вона трохи відійшла в бік, пильно приглядаючись до обличчя жінки.
- Луїза вбила її! Вона за це заплатить!
У Емми відвисла щелепа. Що ж накоїла її "найдобріша тітонька"?
- Розкажеш все через годину, зараз відвезу тебе до лікарні. Томе, скинь мені усі записи з камер спостереження за цей тиждень включно з цим днем.
Охоронець нервово кивнув.
- Нікуди ти вже не поїдеш... - сказала жінка, - Нема на чому. - Карла залилася істеричним сміхом.
- Що ти верзеш?.. - у пів голосу запитав детектив й на секунду озирнувся, поглянути на своє авто. - Ти знущаєшся? - роздратовано закінчив він. - Еммо, сюди!