Розділ 6

Спершу вони заїхали до відділку, де нещодавно тримали Іена. Чоловік попередив дівчину, що він спілкувався з її мамою та допоки все не вирішиться, він за нею наглядатиме.

Емма сиділа на задньому сидінні і спостерігала за дорогою, обпершись обома руками на передні. Коли вони приїхали, Джон порадив Еммі почекати їх в машині, бо, як він сказав, "грошей за ще одне придовбування поліції до неіснуючих порушень у нього з собою вже нема".
Дівчина послухалась і перебувала у трохи задушливій автівці хвилин з двадцять. Інтернет допоміг їй пришвидшити цей час (на додачу, Емма захопилася роздумами, що її почала приваблювати робота приватного детектива: одягаєшся як заманеться, цікаві випадки вбивств, гарненька заробітня платня та й загалом не від кого не залежиш).

Поки Емма чекала на повернення двох детективів, зауважила дещо дивне: після вчорашнього вона була цілком спокійна і, як для людини, чию тітку підстрелили, врівноважена. Усі складові вчорашнього дня відчувалися лише як сон, не більше (єдине, що доводило протилежне - історія дзвінків у телефоні).

Коли Гаррісон і Райден повернулися, на їхніх обличчях годі було прочитати бодай якусь емоцію. Дівчина вирішила ні про що не запитувати, хай як підбадьорливо не лунало б запитання.
- Зараз поїдемо до лікарні. Треба навідати твою тітку. З'явилися нові питання, - поринаючи у робочу буденність, сказав Іен і завів машину.
Джон грюкнув дверима.
- Лікарі ще не телефонували, тож питання, можливо, доведеться відкласти, - чоловік обперся головою на скло.
Емма помітила, що затуманені очі Райдена закотилися і він заснув.

Діставшись лікарні, Іен та Емма попрямували до реєстратури. Медісон, чергова медсестра, провела їх до Луїзи, яка годину тому оговталась від наркозу.
Зайшовши до палати, чоловік взяв стілець і поставив поруч із ліжком мера. Дівчина залишилась стояти біля зачинених дверей, спершись плечем на блакитну стіну. Їй не зовсім хотілося підходити до тітки і вислуховувати розповіді про усі можливі страждання.
- Пані мер, як ви? - почав Іен, увімкнувши режим детектива. Він вже відрізнявся від того чоловіка, що сидів на пляжі поруч з Еммою.
- Я не... - хрипким голосом почала жінка. - Що трапилось? Де я?
Емма, ледь стримуючи свій незрозумілий гнів, відвела погляд у вікно.
- Ви у лікарні і вас вчора підстрелили після вбивства у вашій приймальні, - неохоче відповів чоловік.
Дівчина здивувалася від його прямоти. Луїза розхвилювалася та почала важко дихати.
- Поклич медсестру, - прошепотів Гаррісон до дівчини.
За кілька секунд вона повернулася зі знайомою їй медсестрою.
Медісон перевірила крапельницю, заспокоїла пацієнтку і пішла очікувати в коридорі наступних можливих нападів стресу жінки.
Детектив ще декілька разів намагався задавати питання, але Луїза ніби на них не зважала.
- Еммо, золотце! Іди сюди, моя квіточко!
Іен розвернувся і беземоційно (хоча з ноткою розгубленості) глянув на Емму. Та неохоче підійшла маленькими кроками до ліжка, де лежала хвора.
- Дай я тебе обійму!
Дівчина трохи повагалась і, зціпивши зуби, послухалась тітку.
- Отже, - продовжив Гаррісон, - ви нам щось розповісте? Можливо у вас були якісь вороги: особисті чи по роботі? Може, ви просто перейшли комусь дорогу не в тому місці і не в той час?
Жінка нарешті відпустила племінницю і та попрямувала туди, де і стояла.
- Ні... ні... нічого...
Чоловік невдоволено піджав губи, підвівся і попрямував до дверей. Виходячи, він озирнувся:
- Одужуйте, пані мер. Гарного дня.
Було дуже помітно, що Іен м'яко кажучи невдоволений.

Емма збиралася вийти з палати слідом, але Луїза її покликала.
- Еммо, чому ти йдеш за ним? Він тебе використовує? - мляво випалила тітка.
- Що?! - дівчина аж перелякалася від такого запитання. - Чому ти так думаєш? Ніхто мене не використовує!
- Ти прийшла з ним, отож я подумала, що він почне мене шантажувати тобою... Він же приватний детектив...
Дівчина не знала навіть як реагувати на маячню, що верзла тітка, а пояснювати, що це мамин друг дитинства - вона не захотіла. Для неї це був так званий секрет, про який Луїза не знала. Від цього на душі було добре.
- Ти якась дивна... - з острахом і відразою сказала Емма і одразу затулила рот долонею, бо явно не хотіла казати це уголос.
Та жінка нічого не сказала і лише дивилася їй услід...

Дівчині, поки наздоганяла Іена, ледь дах не зірвало від тих почуттів, що її накривали.
Вже на парковці вона йшла (майже) в ногу з чоловіком.
- Стільки прямоти ти їй наговорив... - сказала Емма.
- Треба виливати всю правду одразу. Людям не так боляче і цей біль не розтягується. Ефект пластира, якщо по-дитячому. - відповів Іен.
Джон вже встиг прокинутися і чекав їх, спершись на корпус автівки.
- Ну що? - озвався він.
- Нічого, - видихнув Іен. - Вона мовчить. Таке враження, ніби її хтось залякав.
Райден провів рукою по обиччю і трохи розправив назад розтріпане волосся. Подивившись на Емму, не розуміючи що у неї з обличчям, перевів погляд на Гаррісона. Той лише беземоційно глянув на кермо.
- Поїхали в офіс, - мовив він і дівчина трохи оговталася.
- У вас є офіс? - здивувалася дівчина.
- Так, - відповів Джон, обійшовши машину.
Емма і собі всілася. У прогрітому авто, незважаючи на кондиціонер, неможливо було знаходитись.
- Ми працюємо самі на себе, тому маємо особистий офіс, але оскільки працювати ФОПом тут не можна, то ми підпорядковуємося звичайній поліції. - продовжив напарник.
- Теоретично можна все, аби офіційно було. - підхопив Іен.
Дівчина кивнула, але насправді нічого не зрозуміла. Чоловік помітив через дзеркало вираз її обличчя і, виїжджаючи з парковки, спробував розжувати:
- Луїза, відколи стала мером цього містечка (а це вже десь 15 років), запровадила низку дивних і незрозумілих реформ. Ми з Джоном вирішили стати детективами. У нас було все: юридична освіта, бажання працювати у цій сфері, але, пропрацювавши п'ять років у місцевій поліції, стало зрозуміло, що хабар на хабарі та запихання пончиками - реальність. Поліція не виконує своїх обов'язків. Тому за документами я зі своєю маленькою командою працюємо на уряд і "безкорисне благо міста". - останню фразу чоловік розтягнув.
- Чому тоді ви сказали, що ви приватний детектив при всіх? - не вгавала Емма.
- По-перше, - відповів Гаррісон, - всі знають про це маленьке беззаконня і також знають про те, що ми виконуємо свою роботу набагато краще і швидше. А, по-друге, я просто люблю всіх подраконити! - з посмішкою закінчив чоловік.
- Смішно те, що всі знають, що у цьому місці нашій команді добре і за яких умов ми працюємо. Та Луїза нас досі не звільнила. - сказав Джон.
Дівчина трохи помовчала і продовжила:
- Тоді чому роботу Іена перекинула на вас саме поліція?
- Бо документація належить тутешнім правоохоронним органам. - відповів чорнявий.
- Маячня і беззаконня! - засміявся Іен, - але увесь прибуток наш!
Емму здивувала легковажність чоловіка і від цього вона підняла брови.