Розділ 5

- Так, добре. Так, я все зроблю... Тримай, - чоловік простягнув телефон дівчині.
- Ало?... Мамо, що відбувається? А, ну добре... - Емма трохи відійшла від детективів. - Ти йому точно довіряєш?.. Добре. Тоді я потім тебе наберу...
Вона повернулася до Гаррісона. Її знову почало морозити. Якщо не довіритися мамі, то до запалення легень буде рукою подати.
- Коли ми їдемо? - спокійно запитала дівчина, тамуючи у собі крик від істерики. Весь цей час вона намагалася бути спокійною, але її сили теж небезмежні.
- Поїхали, заберемо твої речі. Потім їдемо на вокзал.

Почувся грім. Всі, хто були в коридорі на мить зупинилися і одразу ж продовжили робити те, що і робили.
- Друже, можеш їхати. Плани змінились, працювати будем завтра. - Іен поплескав Джона по плечу і з посмішкою додав: - Виглядаєш кепсько, старий.
Райден залишив свій номер у реєстратурі і сказав щоб його повідомили про післяопераційний стан Луїзи.

Втрьох вони вибігли на парковку лікарні і повсідалися по машинам. Іен одразу повіз Емму додому.
Дівчина сіла на пасажирське сидіння біля водія.
- Пане Гаррісон! У мене ж немає ключів від будинку! - з тривогою вигукнула вона.
- Оу, ну гаразд... Буде трохи довше... Пристібнися!  - знервовано відповів чоловік, безперервно вмикаючи двірники, щоб краще бачити мокру, слизьку дорогу. - Де ключі візьмемо?
Дівчина послухалась.
- Напевно у Луїзи в сумці. Швидше за все вона її лишила в кабінеті.
- О.... Це буде ще більша проблема...
- Чого? - не зрозуміла Емма.
- Бо це предмет, що був на місці вбивства. - відповів чоловік зі знанням справи. - Сподіваюся твоя тітка не мстива... - додав він пошепки.

Запала мовчанка.
Емму просто перло від цікавості. Тож вона знову скористалася правилом "зараз або ніколи":
- Пане Гаррісон, то...
- Просто Іен.
- Іен... то... ви... ти... друг моєї мами? - не дуже впевнено запитала дівчина.
- Друг дитинства. Я не знав, що Емілі сестра Луїзи. Напевно твоя мама має інше прізвище? - якось дивно, затинаючись, запитав чоловік.
Емма зніяковіло кашлянула.
- Ні, тітка має... Мама розлучена... - відповіла дівчина і ледь помітно відвернулась до вікна. Вона хотіла ще щось додати, але увесь її ентузіазм повністю зник.
Перед її очима миготіли світло-зелені й темно-зелені листя, що густо вкривали дерева. Створювалась справжнісінька атмосфера якогось злочинництва.
- Вибач. Мені шкода. - Іен стиснув кермо, що аж кісточки побіліли.
- Та все норм. - Емма раптом зрозуміла, що у неї чисті руки. - А що у мене з руками? Вони були в...
- Я тобі їх витер, поки ми їхали.
- Але я не пам'ятаю... Капець, я ж не пам'ятаю як ми доїхали!
- Ти іноді відключалася. - сказав детектив.
У нього задзвонив телефон і він взявся за кермо однією рукою.
- Так, Джон? - раптом автівка загальмувала і заскреготіли гальма. - Що?! Це ж безглуздя! Хто дав таке розпорядження?! Джоне!

Зв'язок був паскудний.

- Що сталося? - знервовано запитала дівчина.
- Ніхто тепер не може заїжджати в місто, а виїжджати - тим паче. - чоловік знову поїхав із попередньою швидкістю.
- І що тепер робити? - запанікувала Емма.
- Вигадаємо...

Вони вже були біля будинку. Дощ не вщухав. Іен та Емма вискочили з машини і забігли на веранду.
- Килимка нема? - пожартував чоловік.
- Ні, навіщо? - не зрозуміла дівчина.
- Гаразд... - Гаррісон зрозумів, що до неї цей жарт не дійде. - Трохи відійди... - Іен прицілився ліктем у вікно. - Хоч би без сигналізації! - і, відвернувшись, розбив його.
Емма відскочила від несподіванки. Чоловік очистив друзки скла і вправно перестрибнув через підвіконня. За кілька секунди відчинилися вхідні двері.
Щойно Емма зайшла до будинку, під'їхала поліцейська машина. Іен вийшов вперед.
- Іен Гаррісон! Вас заарештовано за незаконне використання зброї на території уряду! - поліцейський, своєю статурою схожий на шафу, швидким кроком підійшов до детектива і заламав йому руки.
Зростом поліцейський не відрізнявся від Іена (можливо навіть був трохи нижчим на декілька сантиментрів), але в шир - різниця була значна.
- Якого біса?! Перевірте документи, у мене є дозвіл на зброю... А! - чоловік струсонув Гаррісона так, що зі світлого волосся полетіли краплі води.

До них приєднався ще один худорлявий молодий поліцейський і, боязко, одягнув наручники на детектива.
- Еммо! Телефонуй Райдену!
"Шафа" ледь посадив Іена в машину. Вони поїхали, лишаючи на асфальті чорні сліди шин по собі.
Дівчина побігла до машини детектива, схопила звідти його сумку та свій наплічник і одразу побігла в дім.
Їй коштувало чималих зусиль, щоб вирівняти дихання і тремтіння рук.
- Пане Райдене, Іена забрала поліція!
 
Емма увімкнула світло ледь не по всьому будинку
(щоб не було так страшно) і підперла стільцем ручку вхідних дверей. Коли йшла до себе на другий поверх - зачинила на маленький дверний замок двері своєї кімнати, бо розбите вікно ніяк не давало їй спокою.
Думками, Емма подякувала тітці за кімнату, в якій була ще одна: вбиральня. Одразу після цього кинулася в душ.
Насправді, було важко змиритися з тим, що її перша самостійна подорож обернулася на сюжет злочинного фільму.

Нарешті! Дівчина сіла на ліжко у свої кімнаті у чистому одязі в очікуванні, коли хоч трохи з'явиться зв'язок. Телефон зарядився лише на 25%. Вона переживала за Іена. Його взагалі заарештували ні за що!
За вікном вдарила блискавка. Знову прогримів грім і у Емми забурчав живіт: вона нічого не їла від самого ранку.
У холодильнику нічого особливого вона не знайшла, тож довелося їсти пластівці з молоком, як і зранку.
Повернувшись, вона подзвонила мамі і пояснила їй, що вона не зможе приїхати, а Емма - виїхати. Розказала вона їй і про те, що Гаррісона безпідставно заарештувала поліція. Дівчині довелося також трохи заспокоювати маму і сказати, що якщо вона довіряє Іену, то (напевно) їй нема за що переживати...
Хотілося б і Еммі в це вірити.
Мама порадила їй знайти дублікат ключей і чимось завісити вікно, що дівчина згодом і зробила.
Розмовляли вони доти, доки зв'язок знову не перервався.
Була вже п'ята година вечора і дівчина заприсяглася собі, що спати не буде. Про всякий випадок вона ще раз первірила, чи замкнула двері своєї кімнати і втупилася очима у вікно. Серце досі калатало.
Просидівши так ще хвилин десять, Емма зрозуміла, що скажено хоче спати. Вона вмостилася на ліжку і почала гортати стрічку Інстаграма в телефоні поки очі не запекли. Дівчина поклала телефон на тумбочку і подумала, що якщо вона просто зручно посидить, то не засне і буде пильнувати події за вікном (чи не приїде бува ще якась поліція).
Останню думку, яку вона пам'ятала, була "Як там Іен?..."