Розділ 4

Всю дорогу кудись Емма була при тямі, тільки декілька разів провалювалася в сон. Лише вона цього не усвідомлювала, бо почувалася ніби в трансі... Вона мовчки їхала на задньому сидінні чиєїсь автівки; попереду і позаду крізь мряку та стіну дощу долинали звуки сирени та виднілося блимання мигалок, за якими їхала машина.

Дівчина кліпнула і опинилася вже у світлому чистому коридорі модернізованої лікарні. Вона сиділа навпроти реєстраційної стійки, тремтячи від холоду та адреналіну, разом узятих. З підсвідомості виринув епізод, як Луїзу везуть кудись на носилках. Емма підскочила і підбігла до медсестри, яка стояла за стійкою.
- Куди її повезли? - стурбовано, але мляво запитала дівчина. - Вона буде жити?
- Заспокойтеся, - почала жінка, - лікарі зроблять все можливе...
Емма у розпачі дивилася на медсестру і важко дихала. Вона більше не змогла вичавити з себе бодай якесь слово. Через декілька секунд вона помітила, що хтось підходить. Озирнулася: Гаррісон. Він, на відміну від двох поліцейських, що їхали слідом від урядової будівлі до лікарні, був мокрий до нитки, через це зняв піджак. Світле волосся поприлипало до чола і він прибрав їх рукою назад.
- Вибачте, - звернувся він до медсестри. - Пішли, треба поговорити.
Він сів біля того місця, де хвилину тому сиділа Емма.

Іен вичікувально дивився на дівчину, яка послухалась і сіла поруч. Вона нічого не зрозуміла, після чого чоловік ледь помітно розчаровано закотив очі і зняв з її плеча мокрий, вже прилипший до плеча наплічник. Дівчина про нього вже зовсім забула, так і ходила з ним!

Поруч зі стільцями стояв кулер. Детектив, сидячі на стільці, дотягнувся до стаканчика, набрав ледь теплої води і простягнув Еммі. Вона зробила ковток, тримаючи пластиковий стаканчик тремтячими руками.
- Як це сталось? - почав Іен.
Емма спочатку подивилася на нього порожніми очима, потім зробила глибокий вдих і розказала про все що бачила. Лише про Карлу промовчала.
- А у неї взагалі були НЕприятелі? - запитав чоловік, після того, як закінчила дівчина.
- Я не знаю...
Гаррісон сперся ліктями на коліна, задумливо підпираючи голову.
- Напевно краще було б питати про це в урядовців. Кава. - до них непомітно підійшов Джон і простягнув напарнику паперовий стаканчик.
- Та йди звідси... Вона її племінниця. - у пів голосу відмахнувся Іен, зробивши ковток теплого напою. - Іди купи їй щось тепле.
Джон пішов.
- Та не треба... - Емму вже ніхто не чув.

Іен пильно придивився до дівчини. Вона розгублено глянула на нього.
- Щось ти не надто за неї хвилюєшся... - вихопилося у нього. - Я за роки своєї роботи достатньо надивився, та преважна більшість людей побивалася за рідними трохи більше ніж ти. У чому причина?
Емма визнала про себе, що він мав рацію. Вона не відчувала сильної сімейної любові до Луїзи. Лише якусь дружню... Але саме в цей момент її просто гризла совість, за сказане тіткою перед пострілом... Тоді вона поцілила словами племінниці прямо в серце.
Дівчина відкинулася на спинку стільця і трохи себе опанувала.
- Є трохи... Останній раз ми бачилися коли мені було три роки, але цього я не пам'ятаю. Після від'їзду ми списувалися, але десь три рази на рік (в кращому випадку)... У мене не було часу з нею спілкуватися, та й взагалі, я... почала її забувати... Десь місяців чотири тому вона мені написала і ми розговорилися: часто згадували, як було раніше і все таке. - Емма зробила невелику
паузу. - У Луїзи за сьогодні настрій зінювався якось дивно і вона сама була якась дивна... Після того, що сталось я пішла на вулицю, але вона навіть не написала мені! Вона зовсім не знала де я!
- Це після того, як я сказав без нагальної потреби нікуди не виходити. - підняв брови Гаррісон.
Дівчина затнулась і її очі розширилися від усвідомлення того, що, фактично, вона не послухалась вказівки детектива при виконанні своїх обов'язків!!!
Іен ледь стримав посмішку.
- Гаразд. Нічого. Я думаю, що до незрозумілого настрою твоєї тітки причетне вбивство. Люди себе так часто поводять, коли самі не усвідомлюють масштабів проблеми. Так працює людська підсвідомість. - Гаррісон роззирнувся і продовжив. - Я чув, що вона першою побачила мертве тіло... Вона тобі щось розповідала, можливо хто...
І тут Емму аж підкинуло: можливо, все ж таки, варто розповісти про Карлу?
- Друга... - перебила вона детектива.
- Що? - не зрозумів чоловік.
- Першою побачила Карла - тітчина співробітниця. - несміливо сказала дівчина і винувато нахилила голову.

Гаррісон вирівнянвся і перевів погляд у порожнечу.
- Ну це все міняє...
Джон повернувся і простягнув стаканчик Еммі.
-Тримай. Це чай.
- Дякую. - відповіда дівчина і зробила ковток. Тепло розлилося по тілу. В руки стало тепло.
"Дивно, - подумала Емма. - ніколи б не подумала, що влітку можна так задубіти!"
- Райден, поки будь в лікарні... - звернувся він до Джона, на що той кивнув. - Вибач, - звернувся тепер до Емми. - я забув. Як звати?
- Емма... - відповіла дівчина, не пригадуючи, коли вона називала йому своє ім'я.
- Еммо, тобі треба додому. - рішуче, ніби вмовляючи, сказав Іен.
- Чого?! - дівчина від такого навіть перестала тремтіти. Шок як рукою зняло.
- Ти вся мокра. Ти захворієш, тобі треба переодягнутися. На додачу... - він показав на футболку дівчини.
У Емми ледь дах не поїхав: одяг де-не-де був у розмитих плямах крові...  Емма важко ковтнула і з відразою відвела очі вбік. Вона була тільки "за", щоб її відвезли додому переодягнутися. Але з незнайомцем вона в одну машину не сяде.
- Я тебе відвезу. - закінчив чоловік.
- Я з вами нікуди не поїду. - заперечила дівчина. - Я вас фактично не знаю!
- Слухай, зараз твоїй тітці робитимуть операцію (якщо вже не почали). В кращому випадку це триватиме близько двох годин. Потім вона має прийти до тями. Тебе всеодно одразу до неї не пустять.  Але якщо ти не хочеш їхати - тебе ніхто не силуватиме. - Іен підвівся.