Глава 8

Начальник відділу №44 Генерального директорату зовнішньої безпеки Франції, полковник Жослен Бомон, сидячи у своєму кабінеті на бульварі Мортьє в Парижі, акуратно вдягнув окуляри, щойно протерши скельця. Довго розглядав шматочок замші, після чого прибрав його до жилетної кишені й нарешті звернув увагу на помічника.

— Чого ви хочете?

Капітан Лео Брассак того дня був у новій формі — можливо, саме через це виглядав дещо манірно.

— Хотів поговорити з вами про «Вожая», пане полковнику. Сьогодні минає рівно тиждень, як він мав висадитися на північному узбережжі Каспійського моря. Відтоді — жодної звістки.

Полковник Бомон підняв брови.

— Це привід для занепокоєння? Хоча, в будь-якому разі...

Брассак делікатно перебив:

— Я розумію, пане полковнику. Але з огляду на незвичну ситуацію з агентом, який мав зустріти його в Лагані, я вжив додаткових заходів. Цей агент мав передати радіограму, як тільки «Вожай» дістанеться до місця призначення. У найгіршому разі дорога туди мала зайняти не більше двох днів.

Бомон насупив брови:

— Сто чортів йому в печінку! — вилаявся він, роздратовано клацаючи язиком. — Я й раніше висловлював заперечення щодо відправлення «Вожая» до подвійного агента. Та ще й до жінки!

Потім спрацювала його феноменальна пам’ять:

— Так... Слухайте, а цей зв’язковий, «Вольфганг», який мав забрати «Вожая» в Лимані?

Брассак кивнув:

— Він мав не лише його зустріти, а й доставити до місця призначення. І повідомити мене про прибуття. Але й від нього — жодної вістки.

— Трясця твоїй матері! — знову вилаявся Бомон. — Я був проти, щоб «Вожая» відправляли на цю місію!

— Але якби ви дійсно були проти, пане полковнику, він би туди не подався, — спокійно зауважив Брассак. — У цій установі ваші накази виконуються з точністю до літери.

Бомон кинув злий погляд на підлеглого, нервово смикнув плечима, провів рукою по сивому волоссю і вже м’якше сказав:

— Можливо, «Вожай» потрапив у скрутне становище. Якщо так — мусимо знайти спосіб його витягти. Ви маєте можливість вийти на зв’язок із «Вольфгангом»?

— Жодної, сер. Він сам визначає час зв’язку, але з міркувань безпеки наполіг, щоб ми не встановлювали двостороннього каналу. Нам доведеться чекати на його повідомлення, щоб дати нові інструкції. Він не виходив на зв’язок уже понад три тижні.

— Може, його схопили...

— Не думаю, сер. Якби це сталося, у Росії вже б організували показове дійство. Вони люблять такі шоу.

— Можливо. Але конкретно випадок із «Вольфгангом» вони навряд чи стали б розголошувати. Розумієте, чому?

Брассак замислився на мить:

— Авжеж, мсьє. Справа ще не завершена.

— І завершення поки що далеко, — підсумував Бомон.

Після короткої паузи він додав:

— У нас один вихід — довіритися «Вожаю». Він не раз змушував нас нервувати, але завжди повертався з виконаним завданням. Тож залишається тільки чекати… Що ще?

— Учора ввечері в Боготі, намагаючись утекти від поліції, загинув один із наших агентів. Ми впевнені, що його ні в чому не можна було скомпрометувати.

— Його вбили?

— Так, пане полковнику.

— Добре... Подбайте про його родину, якщо вона в нього була.

* * *

Коли Нік прийшов до тями, він постарався не подавати виду. Він збирався виграти трохи часу, розповідаючи уривками «правдоподібну» історію, яка вимагала перевірки. Але така гра не могла тривати довго. Зрештою, «Вожай» опиниться в безвиході й буде змушений розкритися.

Минуло кілька хвилин. Стояла тиша. Звідусіль — жодного звуку. Нік відчув, що лежить на чомусь відносно м’якому, а кайданки з нього зняли. Обережно розплющив очі: слабо освітлена камера з побіленими вапном стінами. Схоже, він тут один. Незважаючи на сильний біль, повернувся на бік.

Чому вони припинили допит, який почався так «успішно»? Що сталося? Він знову ліг на спину. Голова й груди розривалися від болю — Рахімов «попрацював» на славу. Нік подумав, як хотів би одного дня затиснути того в кут і повернути борг.

Йому згадався німецький інженер, який здав його ФСБ, але водночас залишив шанс видати себе за звичайного злодія.

«Дивна поведінка?» — подумав Нік. «Не дуже… Якби Аппендорф сказав, що нічний гість намагався викрасти плани ракети “Орєшнік”, той міг би зізнатися у всьому. Тобто — що сам Аппендорф прибув із США до Росії за згодою ЦРУ. Це викликало б великі проблеми. Отже, він натякнув посланцю, що не виконуватиме домовленостей, але стриманість з обох сторін його цілком влаштовує».

Це була небезпечна гра. Нік прибув із-за кордону без надійного прикриття, і як тільки ФСБ це з’ясує, обов’язково замисляться: чому він прийшов до Аппендорфа без жодних запобіжних заходів?

Почулися кроки. Хтось ішов коридором. Засув на дверях заскреготів. Нік прикинувся непритомним.