Глава 1

Спецагент Ніколя Шугай із позивним «Вожай» у гірськолижному костюмі опустився в глибоке шкіряне крісло у знайомому йому кабінеті шефа відділу №44 спецоперацій за кордоном Генерального директорату зовнішньої розвідки Франції. Господар кабінету полковник Жослен Бомон подивився на нього дуже уважно.

– Ви у формі, «Вожай»? – спитав він нарешті. Нік кинув на нього короткий погляд.

- Я завжди у формі, і ви про це чудово знаєте... Вже одне те, що я в такому вигляді тут у цьому кріслі, хоча повинен чудово проводити час, спускаючись на лижах з гір у Шамоні. Як, ніяк, я у відпустці, пане полковнику.

Нік допитливо подивився на шефа. Той зняв окуляри і почав зосереджено їх витирати.

— «Вожаю», Ви маєте дуже важливу справу, — відповів він навмисне м'яко, — і я не доручив би її Вам, якби не Ваші видатні здібності.

— Я слухаю вас дуже уважно, — відповів Шугай.

Жослен Бомон узяв крихітний шматочок замші і почав полірувати шибки своїх окулярів.

— Маю надію, що ви читаєте газети, "Вожай? — заговорив шеф знову.

— Взагалі-то, так… Але останні два тижні… Якщо Ви пам’ятаєте, то я у відпустці.

Полковник Бомон крадькома посміхнувся і продовжив:

— Отже, ви напевно в курсі того галасу, що останнім часом точиться навколо розробки Росією нової гіперзвукової балістичної ракети. Нік посміхнувся.

— Щороку в цей час, наприкінці року, - відповів він, - Міністерство оборони поширює сенсаційну інформацію про нібито наявну перевагу Росії у озброєннях з єдиною метою добитися згоди Уряду на нові військові кредити!

Полковник Бомон погодився кивком голови:

— Правильно. Але, на жаль, цього року все зовсім по-іншому. Ця нова ракета, що, як вам напевно відомо, була застосована Росією проти України, та вразила місто Дніпро в ніч проти 21 листопада, зруйновані будівлі, постраждали люди.

— Вилупки, - вилаявся Нік. — Бодай вас чорти вхопили!

– Так. – продовжив полковник Ця ракета, яку росіяни запустили з полігону Капустин Яр у Астраханській області, - має шість боєголовок, які здатні також нести ядерні боєзаряди. Швидкість сягає понад 12 300 кілометрів на годину, що майже у десять разів перевищує швидкість звуку. Дальність - понад 5500 кілометрів. На нинішньому етапі розвитку техніки, як стверджують російські розробники, - відбити її удар неможливо.

Жослен Бомон вдягнув окуляри і відкинувся на спинку крісла.

— Це приблизні характеристики натівської «Золотої кулі», яка поки що існує лише на папері. Деякий час вони мовчки дивилися один на одного, потім Нік холодно посміхнувся.

- А Ви, - сказав він, - попросіть мене з'їздити дістати плани російської розробки, а можливо ще, - щось там замінити або зламати в цій ракеті?

олковник Бомон залишився незворушним.

— Ви майже вгадали, Вожаю.

Нік запитливо подивився на шефа.

— Я гадаю, у вас є план?

Жосс Бомон відповів не одразу.

— Звичайно є, - сказав він, нарешті, не перестаючи дивитися Нікові прямо в очі.

— А чому саме я? – запитав Нік.

— Комп’ютер прогнав через свої тенета анкети сотні, а може й тисячі даних агентів різних спецслужб провідних країн світу.

— І?

— Ваша анкета, «Вожай», враховуючи ваші, повторюсь, видатні здібності та послужний список, вільне володіння російською, - була обрана безапеляційно.

— Таке вже було одного разу.

— Це ж коли, нагадайте? - запитав Бомон.

— У 2004, коли я тільки починав службу в Директораті, й мене відправили в Україну, щоб запобігти замаху на проєвропейського кандидата у Президенти. Бомон знизав плечима.

— Так, що? – продовжив Нік. Як казав класик – «В Москву!»

– Так. Але не зовсім, - відповів полковник. — В Астрахань, точніше, як можна ближче до полігону Капустин Яр.

 – І яким же чином? — здивувався Нік. – Спочатку літаком до Тегерану. Потім вас вивезуть до Бендер-Ензалі - маленького містечка на північному заході Ірану. Потім на рибацькому човні нейтральними водами Каспію, а потім Ви перетнете кордон уплав за допомогою наших людей. На тій стороні, в Росії, вас підбере вантажівка, щоб довезти до місця призначення.

Широка усмішка Ніка відкрила його білосніжні зуби.

– Тобто якщо я правильно розумію, це як дитячі іграшки?

Полковник Бомон не сприймав цей вид гумору. Він холодно відповів:

– Майже, але не буде зайвим застерегти вас проти цієї зовнішньої легкості.

Нік на мить запитав себе, чи не сміється шеф з нього. Він не встиг вирішити цю делікатну проблему, оскільки полковник Бомон продовжив:

– Зараз до нас доєднається людина з ЦРУ, що більш обізнана в деталях, тому що готували свого агента. Він наддасть більш детальну інформацію.

На столі полковника запищав селектор.

– Гадаю, що це він.